Християнська церква "АГАПА"

Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. 3 Богом було воно споконвіку. 3 Ним повстало все, і ніщо, що повстало, не повстало без нього. У ньому було життя, і життя було світло людей.

Ів. 1:1-4

Вчення

.

.

.

.

КРЕДО ЦЕРКВИ «АГАПА»

Догматика

 

  1. ТАЇНСТВО ПИСАННЯ…

1.1. Писання – чисте Боже Слово…

Писання (протоканонічні книги Біблії) в розумінні церкви «Агапи» - це ідея Бога Отця, Сина і Духа Святого дати віруючим в Бога людям на землі безумовну, чисту і надійну основу для їхнього духовного мислення, світогляду, віри, надії, мотивації і діяльності. Священне Писання – це дар від Бога віруючій людині, яка живе в злому бунтівному світі, це Світло і Противага до тьми сучасного віку, в якому діє сатана, намагаючись заплутати добро і зло, перевернути всі вічні цінності…

Писання – це чудотворний твір Духа Святого, в якому представлена Самим Богом Божа точка зору на всі питання земного і вічного життя, які заторкуються по ходу Божественного тексту.

Хоч 66 книг Священного Писання мають за авторів різних праведних письменників, головним Автором Писання ми вважаємо, згідно тисячолітнього переконання Церкви, Духа Святого, який Своїм натхненням працював в людях, коли творив через них Таїнство Біблії, як і написано: «Ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (2Пет.1:20-21).

Отож, Біблія – це записане Слово Боже, яке при уважному читанні у вірі стає живим сьогоднішнім голосом Божим в душі кожного послідовника Ісуса Христа.     

 

1.2. Догмати віри – виключно на основі Писання…

Головні догмати віри церква «Агапа» у відповідному дусі Євангельської церкви будує виключно на об’явленні Самого Писання. Не існує ніяких інших джерел (ні яких історичних традицій і усних передань людських), які можуть бути на рівні з Писанням за Його значенням і призначенням. Якщо якийсь фрагмент історичної християнської традиції та народних вірувань не знаходить свого підтвердження в Писанні, тоді він відкидається церквою як сумнівний фактор (апокрифічний, або й єретичний) і на ньому не будується життя і богослужіння церкви «Агапи».

З Писання і самих слів Ісуса ми маємо попередження, щоб не відступати від Його правди в угоду людям, релігійним авторитетам чи історичним традиціям, скільки б їм віків не було: «(Ви) порушуюте Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили; і багато такого іншого ви робите» (Мар.7:13).

Церква «Агапа» вірить, що навчання Самого Господа Ісуса Христа, подане в об’ємних чотирьох Євангеліях, а також навчання Апостолів Першої Церкви, записані в наступних книгах Нового Завіту, є достатніми для того, щоб сформувати істинне бачення тих вічних і духовних речей, які земна людина не може бачити фізичним способом. Вірними вчителями Божого народу Нового Завіту ми вважаємо тих Божих служителів, які колись навчали і сьогодні навчають в межах об’явлених істин Священного Писання.

Таким чином Церква «Агапа» у своїх засадах віровчення і життя сповідує древній принцип Реформації – «Sola Scriptura» («Тільки Писання»), хоча не береться засуджувати жодну іншу християнську конфесію, яка такого підходу в своїх засадах не має.

 

1.3. Ніякого лібералізму в тлумаченні Писання…

Церква «Агапа» не допускає ніякого ліберального тлумачення Писання, що притаманне сучасним теологічним школам, згідно яких герої Біблії – міфічні вигадані персонажі, події Біблії – ті, які історично насправді ніколи не відбувались, чудеса Божі – всього лиш релігійні символи… У своєму погляді на доктрини Писання церква «Агапа» займає консервативну академічну позицію. Якщо вибирати традицію тлумачення Писання, тоді ми вибираємо древню «апостольську» традицію Першої Церкви, яку і називаємо «Євангельською» - такою, яка описана в самих Євангеліях апостолів Христа.    

Церква «Агапа» у дусі Божої прямоти і простоти приймає за Божу аксіому всі вчення Писання про творіння світу Богом упродовж семи днів (креаціонізм), біблійне літочислення історії людської цивілізації, автентичність авторів кожної книги Біблії, історичність всіх дійових осіб Біблії і всіх згаданих у ній подій, справжність всіх чудес, вірність всіх записаних пророцтв…

Ліберальним богословам, які орієнтуються в першу чергу на так званий «науковий прогрес», ми в смиренні радимо слідкувати за тим, як наукові «теорії» з часом міняють одна одну, а «Слово Господнє – повік перебуває, а це те Слово, яке звіщене вам у Євангелії» (1Петр.1:25).

Попри духовну вартість Писання, Біблія є найдревнішим літературним джерелом історії людства, за точнісю запису якої стежив Дух Божий, бажаючи дати дітям Божим у зіпсутому світі Істину – Божий погляд на речі і непорушну точку опори, на якій сміливо можна будувати земне життя і впевнене очікування життя вічного в Божій присутності, як написано: «Ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова (2Тим.3:15-17).

 

1.4. Духовне коріння Перебування у Писанні – особиста духовна практика…

Перебування у Писанні (щоденне прочитування Богонадхненних Слів і молитовне роздумування над ними)  – вважається основоположною особистою практикою для кожного члена церкви «Агапи». Для цієї обов’язкової щоденної духовної практики є дві біблійні причини.

Перша причина: дуже важливо, щоб кожний член церкви мав особисто сформоване духовне коріння в Божих істинах. Ми віримо, що Господь Ісус не зацікавлений в тому, щоб Божі люди «сліпо» (без особистої праці пізнання) переймали для своєї віри доктринальні постулати від церковних лідерів на основі одного лише їхнього релігійного авторитету. Голос і слова Пастиря Ісуса Христа повинні звучати в душі кожного члена церкви. Члени церкви вірять навчанню пасторату церкви не тому, що їм так наказано, а тому, що вони самі мають власне відкриття і розуміння Божого Слова через особисте пізнання і дослідження Писання, як написано: «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп» (1Кор.15:1-2). Все, чого навчає пасторат церкви «Агапи», лежить незакритим на поверхні Писання.

Друга причина перебування у Писанні кожного члена церкви полягає в тому, що щоденне перебування в написаному Слові Божому гарантує міцний особистий зв'язок з Богом і духовний розвиток, як написано: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим» (Лук.4:4), а також: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (Iс.Нав.1:8).

Пасторат церкви «Агапа» настійливо навчає своїх підопічних членів прив’язуватись до тексту і духу Священного Писання.

 

* * * * *

  1. ТАЇНСТВО БОЖОЇ ПРИРОДИ…

1.1. Бог – Триєдиний…

Ми віримо, що Всевишній Бог існує в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Всі три Особи Божі мають рівноцінну Божу природу і є єдиними у своїх цілях і діях (1Ів.5:7). В описуанні Божої природи церква вживає поняття «Божа Трійця». Хоч цей термін не є біблійний, але він повністю відповідає духу Писання, як написано: «Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Матв.28:19).

 

1.2. Бог Отець…

Бог Отець є Творцем і Ініціатором всього видимого і невидимого творіння (Дії.17:24). Бог Отець є по природі Духом (Ів.4:24). Бог Отець є Життям для всього живого (Втор.30:20; Ів.5:26), даючи свій Дух у ніздрі всього, що дихає (Бут.2:7).

Бог Отець в Своїй повноті перебуває на Небесах (Мат.6:9), але через Свій Святий Дух Він є всюдиприсутній (Пс.138). Бог Отець - всезнаючий (Єр.15:15). Бог Отець є всемогутній (Бут.35:11). Бог Отець ніколи не міняється (Вих.1:17). Він досконало святий (Ів.17:11). Бог Отець – праведний (Пс.118:137-138), і Він абсолютно справедливий (Пс.10:7). По характеру Бог Отець є Любов (1Ів.4:16) і є милостивий (Євр.8:12). Але разом з тим Він є Суддею Праведним (Бут.18:25).

Для людей Бог є вічним Пастирем (Пс.22) і Лікарем (Вих.15:26).

В Своїй власній Особі Бог Отець возсідає на Небесах (на Небі Небес, на Третьому Небі) на Троні слави (Пс.46:9), який є найвищем місцем слави у всьому видимому і невидимому світах. Звідти Отець керує всією Вселенною (Пс.98:10), судить все живе (Пс.7:9) і милує (Пс.145:8).

Бог Отець називається Отцем, бо Він насправді є Отцем всіх духів (Чис.27:16).

Бог Отець народив Свого Сина Єдинородного – Вічне Слово, який є Його відображенням у всьому. Отець у власній доброті і ініціативі посилає Сина у людській подобі на землю, щоб спасти людей. Це Бог Отець вклав Свої Слова в уста Христа: Ісус звіщав Євангелію, яку прийняв для людей від Отця (Ів.12:49).

Від Бога Отця походить і Дух Святий, який діє в творінні, як сила, життя і мудрість Самого Отця.      

 

  1. Бог Син…

Бог Син був народжений Отцем перше всякого творіння (Кол.1:15) і Ім’я Його було перед віками було Слово Боже (Ів.1.1-2). Він завжди був, є і буде єдиним з Отцем (Ів.14:9-10). Син має таку ж Божу природу, як і Отець (Фил.2:6), Син є Бог (Рим.9:5). Навіть після Свого воплочення, після того, як Син Божий став Сином Людським, в Ньому все одно тілесно живе вся повнота Божества (Кол.2:9).

Бог Отець, коли творив Вселенну, творив все суще тільки через Свого Сина (Кол.1:16). Все творіння і Боже Царство є спадщиною Сина (Мат.21:38; Кол.1:12-13), яку Він успадковує від Отця і ділиться нею з Церквою – Своєю нареченою (Рим.8:17).  

Через Свого Сина Бог Отець не тільки вирішив все сотворити, але і відкупити (Рим.3:24), очищаючи від гріха (1Ів.1:7,9).

На протязі Старого Завіту Син Божий обіцявся людству через пророків як Месія, Христос, Спаситель (Іс.7:14). Дві тисячі років тому, коли прийшов означений Отцем час, Син Божий був даний людству як жертва примирення і відкуплення (Рим.3:25).

Прихід Сина Божого відбувся через Його чудесне наприродне зачаття в утробі Діви, як і говорили пророки. Син Божий воплотився через Марію і став повноцінною людиною, зберігаючи одночасно в собі Божу природу. В цьому провилась велика любов Отця і велике смирення Сина.    

Через Сина і Його воплочення (придбання людської природи) ми можемо сказати, що відбулись зміни в самій природі Бога в користь людей і їхнього спасіння.

Син Божий став повноцінною людиною, а не її виглядом, як говорять деякі лживі навчання. Син Божий не є воплоченням якогось ангела чи пророка. Він не є також тільки визначною людиною. В своїй природі він є особливим «Єдинородним» Сином Божим, не дивлячись на його скромне походження на землі. До свого народження на землі від Марії Син Божий мав давнє існування, яке розпочилось задовго до існування всього існуючого.

Ставши людиною, Син Божий отримав людське ім’я – «Ісус» (по-єврейськи «Егошуа», що означає «Бог, який спасає»). Додаток «Христос» (по-єврейськи «Машіах» - «Месія») – це пророчий титул Ісуса ще з часів Старого Завіту. «Господь» – це титул Ісуса Христа по праву Сина Божого, якому Бог Отець все передав в Його руку.

Ісус жив років з тридцять на землі, після чого він розпочав своє месіанське служіння, яке тривало три з половиною років і складалось з трьох основних частин.

(1) Ісус проповідував Євангелію, закладаючи Своїм Словом основи Царства Божого на землі. Його проповідь супроводжувалась великою силою, і цими чудесами Сам Бог Отець підтверджував Його Новозавітнє Євангельське навчання.

(2) Ісус зібрав перших Апостолів, закладаючи основи Вселенської Церкви – нового спасенного людського суспільства, відкупленого Богом і призначеного для життя і царювання у Вічності.

(3) Ісус приніс Себе в пожертву за людей - помер на хресті, проливши Свою чисту і невинну кров для очищення тих душ, які повірили Йому і повинні були повірити впродовж всієї наступної історії людської цивілізації. Ісус на Голгофі через Свою смерть передав також Свою праведність для оправдання і спасіння людей, які віддали Йому Своє життя і мали послідувати за Його Словом.

Ісус воскрес на третій день після Своєї смерті, вивівши на волю з внутрішніх частин землі (з Шеолу) всіх праведників Старого Завіту, які в свій час без Його очищаючої жертви не могли дістатись Небес в присутність Божу.

Ісус після Своєї смерті вознісся назад до Небес, щоб перебувати праворуч Бога Отця на престолі Його слави. Вознісшись на Небеса, осподь Ісус все одно живе для і служить для Своєї Церкви, роблячи для неї три цінні речі.

(1) Господь Ісус по сьогоднішній день несе служіння Пастиря, опікуючись особисто кожною людиною на землі, яка слідує за Ним. Ісус пильнує про те, щоб кожне Його Слово сповнилось в житті тих людей, які Його практикують.

(2) Господь Ісус по сьогоднішній день несе служіння Небесного Первосвященика, заступаючись за тих Божих людей, які сьогодні живуть в тілі на землі в надії на Небеса. Ісус тримає Свою кров перед Законом Божим за гріхи кожної людини, яка розкаюється чи сповідається. Ісус просить благодать в Бога Отця для нас, силу для наших слабостей, як наш Священник, в нашій боротьбі проти сатани.

(3) Господь Ісус «готує місце» Божим дітям, «оселі в Домі Отця» на Небесах для тих, хто помре в Христі і переселиться своїм духом в Божу славу.

 

  1. Бог Дух Святий…

Для уяви про Бога Отця ми маємо людський біблійний образ Людини - «Древнього Днями», якого бачили пророки возсідаючого на Престолі (Дан.7:9). Для Бога Сина ми маємо образ буквальної Людини з юдейського народу (Мат.8:20). Для нашої уяви про постать Духа Святого в нас не має об’явленого Писанням конкретного образу Людини, крім одного: в давнину патріарха Авраама навідало Троє Осіб в Хевроні між дубами Мамре (Бут.18:1). Авраам сприйняв цю подію за фізичне навідання його Богом, а трьох дивовижних Осіб - за Об’явлення Бога. Богослови сходяться на думці, що ці троє Людей, які навідали Авраама, були образами Триєдиного Бога, з яких третя Особа в образі Людини – являла Собою Духа Святого.

Однак, однозначно, ми маємо виразні Одкровення з Писання, що Дух Святий – це третя Особа Бога, яка має рівноцінну природу з Отцем і Сином. Ми віримо в особистість Духа Святого, яка доказана Писанням, попри те, що багато хто бачать в Ньому лише безособову Божу силу, безличну Божу енергію. Бог Дух Святий говорить, діє і вирішує (Дії.21:11; Ів.14:26)…

Дух Святий також походить від Отця, як і Син, способом, про який ніхто з нас не знає.

Про Духа Святого, як про «Духа Божого», Писання згадує вже в другому Своєму реченні: «Дух Божий ширяв над поверхнею води» (Бут.1:2).

Бог Отець виголошував Своє Слово відносно кожного акту творіння. Дух же Святий втілював це Слово, Дух Божий реалізовував Своєю могутністю все, що задумав Бог Отець. І так по сьогоднішній день: все, що є на серці Бога Отця і Христа, здійснює саме Дух Святий.

Точно так само, як пророки від імені Бога обіцяли обявлення і прихід на землю Сина Божого в особі Месії, вони пророкували про обявлення і прихід Духа Святого: «І дам вам нове серце, і Нового Духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єз.36:26); «І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати» (Єз.36:27).

Новий Завіт особливий не тільки тим, що в ньому Отець об’являє і дарує людству Свого Сина, це також Завіт, коли Отець відкриває і дарує Божим людям Свого Святого Духа. Якщо Христос мав відкупити людей Своєю жертвою, то Дух Святий мав поселитись в них, - у відкуплених Христом, - і відновити, відродити їх. Без служіння Духа Святого в людях, жертва Христа була б неповною, незавершеною.

Найкращий Божий дар, який може людина отримати після Христа, - це Дух Святий в своє серце, бо тільки від присутності Духа Святого людина може насправді стати Божою людиною, яка розуміє всі стежки Господні, має силу ними ходити та волю Божу в силі Божій творити.

Ісус дав Церкві місію йти і проповідувати Його Царство (Мат.28:19). Але Він строго наказав Церкві не робити цього без Духа Святого (Дії.1:4-5). Найперше Церква повинна була сповнитись Духом Святим, так, як вона сповнилась Словом Христа. Тільки в Дусі Святому є Божа сила, є Божа здатність жити так, як хоче Бог Отець, служити так, як бажає Господь Ісус.

Біблійний початок Церкви слід числити саме з моменту П’ятидесятниці, коли на Церкву зійшов Дух Святий, бо без Нього Церква була лише слабкою людською громадою з занадто великим Божим завданням, а з Духом Святим Церква стала могутньою людською Спільнотою, наповненою Божою присутністю, з великою Божою ціллю, яка силою Духа Божого легко виконувалась.

Духа Святого Писання називає різними Іменами, виявляючи тим самим всі атрибути Його служіння людям. Дух Святий це:

  • Дух Божий (Рим.8:9): цим іменем виявляється походження Духа Святого від Бог Отця;
  • Дух Святий (Лук.1:35): цим іменем третя Особа Божо відокремлювалась від Бога Отця, який також є Духом, і вказувалось на надзвичайну досконалу чистоту і святість третьої Особи Бога;
  • Дух Життя (Рим.8:2): цим іменем вказується, що саме Духом Святим Бог Отець оживляє все живе;
  • Дух Істини (Ів.14:17): цим іменем вказується, що Божу точку зору на речі і події життя також для людей представляє Дух Святий;
  • Дух Мудрості і Відкриття (Еф.1:17): цим іменем відкривається, що Дух Святий в людині є голосом Божим, який незримо направляє її стопи і допомагає розуміти Божі речі;
  • Дух Сили (1Кор.2:4): цим іменем виявляється, що Дух Святий безпосередньо діє на землі і є всемогутнім «м’язом» Бога Отця в житті слухняної Йому людини;
  • Дух Любові (Рим.5:5): цим іменем відкривається, що Дух Святий є батьківськми руками Бога Отцями, якими Він любить людей, досягаючи їх з Небес на землі;
  • Дух Втішитель (Ів.16:17): цим іменем виявляється, що Дух Святий є вихователем кожної Божої дитини на землі;
  • Дух Обітниці (Еф.1:13): цим іменем Бог Отець виявляє, що Дух Святий є найбільшою обітницею в нашому житті і що Дух Святий є гарантією здійснення всіх інших Божих обітниць…

 

  1. Недослідима Божа природа…

Бог по природі Своїй вищий за природу будь-якого іншого творіння. Хоч ми дещо знаємо про Божу натуру, бо Він відкриває Себе нам поступово, - все одно Він назавжди залишиться для нас більшим і складнішим від того, що ми знаємо про Нього. Істинним і непомильним знанням і одкровенням про Бога є тільки те, що Він відкриває про Себе. А це відкриття міститься тільки в Писанні – в Біблійних книгах з авторитетом Божого натхнення, які Сам Бог вирішив нам дати, як вірну основу.

За час історії Церкви народилось багато єресей в спробах розвивати богословя навколо Божої природи. Богословські проблеми часто вигадуються під впливо епохи, від чого курс церков і конфесій суттєво зіщується в бік людських фантазій, які вже важко назвати Божи відкриття про Себе.

 Ми, в церкві «Агапа», бачимо в цьому прояв людської гордості, яка береться судити за речі, які ніколи не бачила і не досліджувала. В Божій скромності ми вирішили ніколи не виходити в роздумах про Божу природу більше цього, ніж говорить нам про це Писання. Якщо нам хтось нав’язує конфесійний докір, чи спір, то ми в своїх переконаннях опираємось тільки на цей аргумент, який був авторитетни для Самого Господа Ісуса: «Написано!» (Мат.4:4; 4:7; 11:10; 21:13; 26:24 26:31; Мар.7:6; 9:12-13; 11:17; 14:21; 14;27; Лук.4:4; 4:8, 7:27; 10:26; 19:46; 24:46; Ів.6:45; 8:17; 10:34).

  

* * * * *

ТАЇНСТВО ВІРИ…

  1. Віра – наріжний камінь взаємостосунків з Богом…

«Догодити Богові без віри – не можливо» (Євр.11:6), тому церква «Агапа» з особливою ревністю виховує в собі дух біблійної віри. Пасторат церкви значну частину уваги приділяє вихованню і зросту людей у Божій вірі – у довірї до Бога і Божого Слова.

Через живу віру людина народжується згори, через віру відбувається щоденне спілкування з Богом, через віру Божа дитина наповнюється Духом Святим, через віру в жертву Ісуса душа людини оправдовується, через віру – приймає благословення і успадковує обітниці… Тому людська віра в Боже Слово у Новому Завіті – це основа взаємостосунків з Богом.

Бог дав зі Свого боку нам Своє Слово, а очікує взамін на нашу віру у це Слово, - ось таким ми бачимо принцип наших земних стосунків з Небесним Богом!

Ми бачимо, що так, як в Старому Завіті Адам і Єва загубили віру в Бога, втратили довіря до Нього через проповідь і спокусу сатани, так в Ньовому Завіті саме ця втрачена віра стає головною умовою повороту людини до Бога, повороту людини до втраченого Раю – до втраченого Божого Царства. Тому напочатку (під час земного життя) Господь очікує від людини живої віри (довіря до Себе і Свого Слова), а потім (у вічному житті) як плід своєї віри людина побачить Божий Рай – побачить себе в Царстві Бога.

Все, що зробив Бог для людини на хресті, не буде працювати в її житті до тих пір, поки в житті людини не зявиться сердечної живої віри в серці – плоду Духа Святого і Слова Божого.

 

  1. Віра Божа – це Одкровення в людському серці…

Ми відрізняємо віру, як сповідання (конфесійну теологію, богословські переконання), і віру живу, віру серця. Термін «християнська віра» переважно описує приналежність людини до якоїсь конфесії. Така віра в нашому розумінні - це віра в розумі людини. Але цієї догматичної розумової віри вистачить людині лише для взаємостосунків з відповідною християнською громадою, яка сповідує схожі церковні переконння. Для взаємостосунків з Богом необхідний інший сорт віри, який Ісус називає «вірою Божою»: «Майте віру Божу» (Мар.11:22).

Віра Божа народжується від Слова Божого в серці людини, в її дусі. Така справжня жива віра, яка догоджує Богові, народжується на основі Одкровенням в серці людини, на основі особистого внутрішнього Відкриття, що Боже Слово – абсолютна Істина. Віра, яку очікує Бог від людини, це не набір догматичних християнських правил, - це Одкровення духа, яке приводить до свідомого рішення людини у всьому слідувати за Христом і за Його Словом, чого б це людині не коштувало. Тільки Божа віра в серці приводить людину до живих взаємостосунків з Богом.

Таким чином «віра Божа», яку очікує від кожної людини Спаситель, є міжконфесійною і навіть понад конфесійною. Біблійна віра не може бути ні протестантською, ні католицькою (для прикладу), вона описує швидше «відповідний стан серця людини по відношенні до Бога» (стан послух душі до Божого Слова), ніж конфесійну приналежність.

«Віра Божа» - це повне довіря до Бога і до Його Слова на протязі цілого земного життя. 

Церква «Агапа» має за мету привести кожну людину в першу чергу до Одкровення, що Боже написане Слово – абсолютна Істина. Хоч служителі церкви «Агапа» відносять себе до євангельського руху, вони, проповідуючи «віру Божу», бачать себе в першу чергу співслужителями Духа Святого, який дає Одкровення, а не християнської конфесії.

 

  1. Проповідь церкви – з допомогою Духа Святого…

Проповідь служителів церкви «Агапи» – це по-суті проголошення Божого Слова та роздум над Писанням. Проповідники церкви моляться, щоб їхня проповідь кожного разу була оживлена натхненням Духа Святого, з метою спонукати народження в серцях слухаючих людей «Божої віри» – повного довіря до Бога, за яким слідує нагорода: «Той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр.11:6).

Закінчення одних леше богословських студій для проповідників церкви «Агапи» – занадто мало. Богословський вишкіл дає можливість мати немаловажну християнську формацію розуму. Але знати Духа Святого, який оживляє Церкву, оживляє проголошене Писання і служіння слуги Божого, можна тільки через особисті близькі стосунки Божого служителя з Господом. 

Апостол Павло сказав так про своє духовне служіння: «Слово моє й моя проповідь були не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!» (1Кор.2:4-5). Оглядаючись на Павла, ми твердо переконанні, що проповідник церкви крім доктрин Писання повинене близько знати голос Божий і присутність Божу, повинен ходити виразно Божими шляхами і вміти рухатись в Дусі Святому, який хоче давати кожному слухачеві церкви особисте Одкровення: готувати себе до Вічності і не боятись вкладати в служіння Євангелії все своє земне життя…   

 

  1. Віра Божа – тільки в межах Писання…

«Віра Божа» може зродитись тільки від проповіданого Слова Божого в межах Писання, як написано: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17).

Людина може повірити і в брехню, якщо буде довго слухати слова неправди. Кожна віра людей є щирою, але вона відрізняється тією основою, на якій збудована: тисячолітнє написане Боже Слова дає грунт для істинної віри; всі інші джерела про духовний світ, про Бога і про спасіння людини, поза Писанням, є ненадійним грунтом, домислами, здогадками, і цю віру, яка проросла з ненадійних основ, Бог не обіцяв відповідати.   

Пастори церкви «Агапа» бачать Писання як єдиний грунт, з якого може прорости Божа віра в серці людини на спасіння душі. Писання в руках Божої церкви назавжди залишається священним Мірилом для вірної надії, Мірилом, яке відрізняє добро від зла, Божу віру від людських домислів.

Сьогодні з легкістю можна відхилитись від Писання, вдаючись до різних сумнівних викривлених тлумачень самого Писання. Для багатьох людей особи релігійних авторитетів значать набагато більше, ніж чиста логіка Писання. Те, що люди називають «християнством», з точки зору Писання є швидше псевдо-християнським язичництвом. Так віра за межами Писання не може бути вірою біблійною, чи вірою «євангельською», як її називали апостоли Ісуса: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську» (Фил.1:27).

Служителі церкви «Агапи» піклуються про те, щоб в серцях людей жила чиста «віра Божа» – «віра Євангельська», віра, на зустріч якій господь обіцяв Своїм Словом вийти назустріч, обіцяв благословити.

 

  1. Обітниці – Бог відповідає на віру людей…

Ми читаємо з Писання і бачимо, що Господь заохочував патріархів до віри, даючи їм Своє Слово, яке в їхньому житті ставало Божою обітницею. Сам Бог провокував людей до віри і активного очікування Його земних і небесних благословінь.

Церква «Агапа», навчена Писанням, навчає своїх людей Істини про «Божі обітниці», які є підставою для особистої віри і очікування благословенних перемін. Господь Ісус, навчаючи Своїх перших учнів Євангелії, часто узагальнював Свої обітниці до всіх наступних духовних поколінь, які повинні були прийти після першого покоління християн. Наприклад: «А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Iв.14:3). Сказане Ісусом в розумінні Церкви «Агапи» може стати особистою обітницею Божою для віри кожного з нас.

Пастори церкви «Агапи» заохочують Божих людей до віри в Божі обітниці за прикладом перших апостолів: «…Щоб ви не розлінились, але брали приклад з тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю» (Євр.6:12); «Вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр.10:36).

Отож, віра церкви «Агапи» не є тільки однією дитячою вірою в Боже існування, але вірою в кожне Його Слово, яке обов’язково здійсниться.

 

ТАЇНСТВО СПАСІННЯ

  1. Кожний потребує спасіння Божого…

Кожна людина потребує Божого спасіння. Яким би благополучним не виглядало життя якоїсь людини на землі, вона без стосунків з Христом – пропаща, бо не має надії на спокій душі у Вічності – за межею земного життя. Якою б вихованою і культурною не була людина, вона все одно несе тягар своїх скритих гріхів, які будуть свідчити проти нею у Вічності перед престолом Судді Вселенної. «Коли ж кажемо, що не маємо гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» (1Iв.1:8).

Ця духовна необхідність, щоб людина після земного життя опинилася в Вічності в присутності Бога, - Писанням називається «Спасінням людини». 

Бог послав Свого Сина, щоб через Його жертовну кров очистити нас і примирити навіки зі Собою, усунути перешкоду беззаконня між людиною і досконало святим і праведним Богом.

Бог послав Свого Єдинородного Сина, щоб ми могли бути в Ньому, бо тільки в Ньому ми можемо успадкувати таку щасливу Вічність, яка можлива тільки в присутності Бога. Якщо людина розминеться з Христом у цьому земному житті, вона отримує в спадщину тільки одне місце – у зовнішній тьмі, далеко від Царства Божого, там, де Його світло і любов вже не проникає. 

Найголовніший аспект приходу Ісуса на землю – це спасіння людських душ. Навіть не зцілення наших тіл (хоча і це обітовано нам Євангелією Христа), а саме спасіння душі для Вічності.

Тема спасіння невидимої душі для невидомого майбутнього життя після смерті вважається людьми світу релігійною вигадкою і порожнечею, задля якої люди церкви надаром втрачають свій земний час. В погляді світу люди церкви Христової замість розкошування і задоволення стримуються і страждають, вигадуючи собі проблеми з якимсь спасінням Божим.

Але як би глупо не виглядала церква «Агапа» в очах світу, ми посвятили себе служінню проголошення Євангелії – Євангелії спасіння людських душ. «Я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим.1:16). Ми посвятились Христові, щоб свідчити світу своїми словами і ділами, що Вічність очікує всіх без вийнятку, що спасіння Боже потрібне всім, і що спасіння – тільки в Христі: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Iван.14:6).

 

  1. Покаяння – двері в спасіння…

Проповідуючи спасіння в Христі, ми проповідуємо покаяння. Спасіння світу розпочинається з того, що Дух Святий дає через проповідь і приклад церкви особисте Одкровення людям світу про їхній гріх. Предтечею, попередником служіння Ісуса, Його Євангелії істини і благодаті, - був Іван Хреститель, який «проповідував покаяння на прощення гріхів» (Мар.1:4).

Таким самим залишається план для кожної людини сьогодні, щоб вона перед прийняттям Христа і спасіння, усідомила істину, що її особисте зло має статус «беззаконня» в очах Судді, яке ніколи не допустить її у вічне блаженне життя, а осудить і кине у в’язницю вічної смерті і страждань, які виникають з тієї причини, що Бог назавжди покине зіпсуту і бунтівливу душу.

Після усвідомлення гріха таким, яким він виглядає в Божих очах, людина повинна «покаятись» - сповідувати вголос, висловити привселюдно неприємну правду про себе. Таке сокрушення і сповідання є надзвичайно цінним для Бога і для самої людини, коли вона просить пробачення, прощення у Бога, як у Законодавця життя і Творця вселенної.

Ця гірка, але корисна правда, коли людина сама себе осуджує перед Богом, рятує людину від майбутнього Великого Суду Останнього Дня, коли її міг би осудити навіки строгий Закон Божий. Визнання гріха – це акт смирення, після якого дається особлива благодать Божа: Бог ставить розкаяну людину в початкову точку очищаючих і оживляючих взаємостосунків з Собою.         

Отож, не можливо спастись без покаяння. Не можливо ввійти в життя вічне без визнання гріха. Не можливо ввійти у стосунки з Богом без акту смирення і розкаяння.

По цій причині не можливо стати частиною Тіла Христового і, відповідно, членом церкви «Агапи» без виразно покаяння, про яке би свідчив відповідний плід, гідний покаяння – змінене життя: «Отож, учиніть гідний плід покаяння!» (Матв.3:8).

«Потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того» (Лук.24:46-48).

 

  1. Біблійне покаяння – це не традиційна сповідь…

Ми відрізняємо покаяння формальне, поверхневе, обрядове, яке дуже сильно відрізняється від покаяння справжнього, глибинного, за допомогою Духа Святого. Біблійне «покаяння» – це «метанойя» (грецький термін Біблії, який означає «переміну мислення»). Після покаяння, яке є таким в Божому розумінні цього слова, а не в обрядовому, стежки людини повністю міняються, старі цінності виглядають для неї огидними, людина починає працювати над всіма своїми старими звичками і схильностями, починає пристрасно пізнавати голос Божий і нові цінності Бога і Писання…

Церква «Агапа» похвально ставить до таїнства традиційної церкви, яка практикує сповідь. Наша церква також практикує особисту сповідь душі з деякою зміною у формі. Сповідь може повторюватись багато разів на протязі всього життя християнина, який Бога шукає. Але ми строго притримуємось біблійної істини, що сповідати можна тільки розкаяну людину (яка пережила «метаною»), яка на своєму шляху до зрілості і пізнання Бога може ще спотикатись і потребувати час від час очищення. Церква «Агапа» слідкує за собою, щоб часом сповідь не стала голим обрядом перед релігійними святами, як це часто прийнято в нас на Україні.

Ісус про різницю між покаянням і сповіддю сказав так: «Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь» (Iв.13:10). Покаяння, «метаноя» (одноразове глибине розкаяння людини) зі слів Ісуса робить людину чистою, як чітко написано, але в якої постійно залишається необхідність вмивати ноги, тобто сповідатись, бо вона продовжує жити на брудній землі і доторкатись гріха. Отож, сповідати («мити ноги») можна тільки розкаяну людину, в якої серце щире, а тому, хто весь в гріхах і навіть не думає міняти життя після сповіді, сповідь не принесе користі, а тільки лживе відчуття релігійного заспокоєння.    

Бог спасає не ту людину, яка сповідається ради релігійної звички, а таку, яка пережила «метаною» - глибинне розкаяння душі, яке привело до кардинального повороту і змін всього життя.

Пастори церкви «Агапа» не очікують, що відразу після покаяння людина стане досконалою. Вони зі смиренням готові ще довго служити такій щирій душі наставниками і сповідниками на дорозі її духовної зрілості. Але пастори Писанням і Духом Святим навчені відрізняти сповид християнства, його імітацію, від щирого розкаяння, за яким слідує спасіння.

Так званих «формальних» християн служителі церкви повинні привести до справжнього глибокого покаяння-метаної, яке покладе край їхній релігійній грі в християнство. А других, щирих християн, засвідчених добрим плодом їхнього покаяння, служителі церкви підтримують і підбадьорюють Словом Божим, яке говорить їм, що не дивлячись на їхню недосвідченість, вони вже є святими в Божих очах (через кров Христа, а не власну досконалість) і є спасенними (через благодать Божу, а через не власні діла), як це робив сам апостол Павло: «Нас, що мертві були через гріхи, Отець оживив разом із Христом, - спасені ви благодаттю» (Еф.2:5).             

 

  1. Спасіння є в Особі Спасителя…

Після покаяння і акту смирення Бог Отець дає можливість людині прийняти в серце Його Сина, прийняти і зробити для себе жертву Христа – особистою життєвою подією. Яким би духовним не був акт покаяння, саме лиш покаяння не очищає людину, - очищає насправді жертовна кров Агнця Нового Заповіту – Ісуса Христа. Тільки після покаяння людині доступна спасаюча і очищаюча сила, яка є в крові Христа.

Лиш тільки після запрошення Христа в життя, з Його приходом приходить в життя людини спасіння, як про це і говорить Бог Отець: «Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!» (Дiї.13:47).

Церква «Агапа», вірячи в спасіння душі, вірить в її Спасителя. Хоча обов’язковими дверима до спасіння є особисте покаяння людини, очікуваним спасінням людини є сама Особа Ісуса Христа. Ісус – це дар спасіння для всіх людей, щоб через покаяння в гріхах і через віру в Його Особу і в Його жертву, кожен міг відродитись наново (народитися згори) і жити новим Божим святим життям, маючи уділ і спадщину в Царстві Божому.

В церкві «Агапа» дякують Богові за дар покаяння, за те, що кожному з нас вистачило смирення встати на коліна перед Богом і визнати свою темряву і неправду. Але найбільше ми дякуємо Богові за Його Сина, за Його жертовну кров і служіння на землі для нас.

 

  1. Спасіння не через «добрі діла», а тільки через жертву Христа…

Велику частину Нового Завіту зайняли послання апостола Павла, який намагається нам Духом Святим пояснити, що час Закону (час Старого Завіту) вже минув, а через Ісуса прийшов час і Завіт благодаті. З писань Павла ми розуміємо, що в минулому люди, маючи Закон Божий, Заповіді Мойсея, намагались Його виконати, щоб своїми зусиллями спастись, заслужити собі спасіння.

Але як говорить історія Писання, ніхто не зміг повністю виконати Закон, щоб спасіння йому зарахувалось як справедлива заплата. Власними силами виконати Закон Божий зміг лише Син Божий. Тому через добрі діла ніхто з людей не може спастись, як і написано: «Жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Богом, Законом бо гріх пізнається» (Рим.3:20); «Жодна людина ділами Закону не буде виправдана!» (Гал.2:16).

Писання називає і причину такої невдачі – стара природа Адама, яка передавалась кожному з нас в спадщину. Ніхто не має силу в собі прожити бездоганне життя, - отож, ніхто не можє своєю силою (своїми «добрими» ділами) спастись.   

Писання нас навчає, що Бог знав про цю кризу людей, які самі ніколи не дістануться до Небес, до спасіння, до вічного життя з Богом. Тому Бог Отець вирішив подарувати спасіння людям через бездоганну праведність Свого Сина. Єдину умову, яку Бог ставить перед людьми, яким хоче подарувати спасіння, не дивлячись на недосточу їхньої «доброти», - це щоь вони повірили в Сина Божого, а точніше повірили в те, що Його жертви достатньо для того, щоб розкаяна людина могла переступити межу від погибелі до спасіння.

Від часів Христа люди, які спасаються, спасаються виключно через працю душі Ісуса Христа і через віру в цю працю (жертву) Христа: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф.2:8-9).

Прикладом цій істині служить історія з розбійником, який встиг розкаятись розпятим на хресті біля хреста Ісуса, і повірити  в Нього. Розбійник на протязі життя вчинив багато беззаконь, і розкаявшись на хресті за 5 хвилин до смерті вже не зміг зробити нічого доброго. Але Ісус Його запевнив, що той «ще сьогодні буде з Ним в раю» (). Якщо розбійник по одній лише вірі і покаяння опинився в раю, то він був спасенний Богом не через свої «добрі діла», яких і не було, а тільки даром Божим, по благодаті, тільки силою жертви Христа.

Цієї істини пастори церкви навчають людей, щоб вони мали впевненість в Божій любові і незмінну віру в те, що жертва Христа має для них більше сили, ніж їхня власна людська праведність.

 

  1. Добрі діла дуже важливі для людей Нового Завіту.

Якщо Бог спасає людину даром, даруючи їй благодать спасіння тільки через її віру в кров Христа, то з цього зовсім не слідує, що людина не повинна приносити плоду Богові у добрих ділах. Написано: «Ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф.2:10).

Добрі діла людей ніколи не можуть служити в якості оплати Богові за вічне життя. Коли Бог оцінює людину з думкою про її Вічність, Він не стільки дивиться на її «добрі діла», скільки на відношення людини до Його Сина, тобто на її віру в Сина. Але «добрі діла», діла нашого служіння людям, які слідують вже після нашого спасіння, є відповідним нашим плодом, яке ми приносимо Богові, як Його діти, як Його нове творіння у Христі. Добрі діла істинних Божих дітей доказують, що Дух Святий вже змінив їхню природу і вони не можуть не чинити добрих діл.  

Пастори церкви навчають людей, що якщо вони хочуть рясніти добрими ділами, тоді їм слід зблизитись з Христом через Його Слово і Дух, і зближення зі Спасителем обов’язково принесе відповідний плід: «Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком» (2Кор.9:8)

Найгірше, в що може вірити «християнин» в плані свого спасіння, це те, що Бог повинен його спасти, бо він «не такий вже й поганий, адже є гірші»; бо він «нікого не вбив і нічого не вкрав»; бо він «ходить до церкви і жертвує гроші»… Добрі діла – це не причина Божого спасіння, це результат Божого спасіння і змін в нашій природі. Добрі діла – це індикантор справжнього покаяння і віри.

 

  1. Церковна біблійна термінологія, яка вживається в Таїнстві Спасіння…

Церква «Агапа» в Своєму служінні використовує духовні поняття, які переймає від Писання і практики Першої Церкви.

  • «Покаяння» - духовне поняття зі змістом «метаної», про що було сказано вище. «Покаятись» в значенні церкви «Агапа» не означає «збудити в собі жаль», «розчулити емоції», а означає «змінити своє життя», «змінити своє мислення», «змінити свої цінності». Людина, яка відвідує церкву, але далі перебуває у своїх старих гріхах, - це людина, яка не покаялась насправді, а всього лиш ходить до церкви…
  • «Прийняти Ісуса в серце» - цей вираз означає «запросити Господа в Своє життя», «відкрити Йому двері свого життя і зробити Його своїм Керівником, Наставником і Господарем». «Приймання Христа в серце» - найчастіше робиться в молитовний спосіб, промовляючи «молитву грішника». Молитва грішника – це сповідання уст, щоб вся Вселенна була свідком того, що це не Бог нав’язується людині, а людина сама, використовуючи свою свобідну волю, запрошує Його бути її Спасителем: «Коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння» (Рим.10:9-10)
  • «Народження згори» - цей термін церква використовує для означення тих людей, які розкаялись і прийняли Ісуса Христа в Своє життя як їхнього особистого Господа і Спасителя. Цей термін походить від розмови Ісуса з Никодимом: «Ісус відповів і до нього сказав: По-правді, по-правді кажу Я тобі: коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства… Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух». (Iв.3:3, 6). Щире розкаяння у гріхах і виразна віра в Імя Ісуса призводять до «народження згори», «народження від Духа». «Народження згори» - це дія з боку Бога Отця в душі людини, коли Дух Святий творить доленосні переміни в серці самої людини, міняючи її природу, після чого людина престає бути «дитиню гніву» (), а стає «дитиною Божою» ().
  • «Дитина Божа» - тільки «народжені згори можуть іменуватись «дітьми Божими». Писання дає нам зрозуміти, що статус «Дитина Божа» - це не релігійно-поетичний зворот, який у широкому значенні стосується до всіх підряд. Тільки тим людям, які «Ісуса прийняли, їм владу дано Дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крові, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливості мужа, але народились від Бога» (Iв.1:12-13). «Дитина Божа» носить в собі природу Бога, чим вона і відрізняється від «дитини диявола»: «Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: кожен, хто праведності не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!» (1Iв.3:10).
  • «Спасенна людина» - у традиційно-церковному розумінні ніхто з живучих людей не може знати до моменту Великого Суду, чи він є спасенний. Християни звикли думати, що тільки Бог вирішує чи людина є спасенна, зважуючи на Суді між собою кількість її добрих і поганих діл. Церква «Агапа», як було сказано вище, будує свій духовний світогляд виключно на навчанні Писання і Перших апостолів, а з нього слідує, що люди можуть знати вже за життя чи вони є спасенні чи не спасенні. Якщо ти розкаяна людина, яка віддала своє життя Богові аж до тієї міри, що сьогодні воно нагадує життя щирої і чистої дитини Божої, тоді Писання дає тобі впевненість у тому, що ти вже сьогодні є спасенною людиною, яка очікує воскресіння з мертвих і Божу славу в Небесах: «Бог нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а зі Своєї милості через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит.3:5). Через тексти Писання ми бачимо, що спасіння в житті щирих християн – доконаний факт, як сам факт смерті за них Господа Ісуса. Звичайно, що Божа людина факт свого звершеного спасіння у Христі повинна носити в смиренному і чистому серці, щоб часом не обманути себе саму по причині власної гордості, поступового охолодження і лукавства.
  • «Святий» - у нашій церкві люди можуть користуватись також термінологією Писання, означуючи Боже братерство і спільноту словом «святі», як це часто робив апостол Павло: «Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають!» (2Кор.13:12); «Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса» (Євр.3:1). Біблійне слово «святий» (грецьке «гагіос») означає «відділений» - «відділений від гріха і світу для непорочного життя з Богом». В цьому значенні Павло та інші апостоли Христа величали один одного словом «святий». В своїх посланнях до Коринтян апостол Павло дуже сильно докоряє коринську помісну церкву за їхні помилки, але при тім він не забуває звертатись до них, як до «Божих святих».

В вищому розумінні «освячення» на Божих дітей приходить не тільки від їхньої приналежності до спільноти відділених для Бога людей. Божі діти є «святими» ще й тому, що непорочна кров Христа «освячує» їх. Таке величання братів і сестер не має на увазі особисті чесноти їх самих, а величання могутньої і освячуючої жертви Христа на них: «Жертвоприношенням одним вдосконалив Ісус тих, хто освячується» (Євр.10:14); «Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» (Еф.5:25-27). 

Слово «святий», яке стосується для опису природи Самого святого Бога, має на увазі Його «абсолютну і досконалу моральну чистоту». В такому значенні до святості Бога ніхто не може рівнятись, і якщо в церкві «Агапа» звучать проповіді, де вживають епітет «святі браття», то не в сенсі досконалості, а всенсі освячення по благодаті.

Церква «Агапа» не користується поняттям «святий» в плані канонізації людей в процесі посмертнох беатифікації, бо не бачить нічого подібного на сторінках Писання.

  • «Праведний» - як і у випаку зі словом «святий» ми бачимо, що Бог величає дітей Божих як «праведних», що ми і робимо в нашій спільноті. Але не в значенні «праведний, бо власною силою досконалий», а взначенні «праведний, бо оправданий Христовою праведністю»: «А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1Кор.1:30-31). Термін «праведний» означує ту людину, яка «ходить в правді», «чинить правду». Визнаючи себе також «праведниками» Нового Завіту, ми маємо на увазі, що в середині нас живе Господь Ісус, який дає нам силу «ходити в Його правді» і чинити Його правду».
  • «Благодать» - це особливий і дуже широкий за значенням термін Писання, який вміщує в себе всю ширину Божої доброти до людей. «Благодать Божа» - це те, що «Бог робить для людей по Своїй особливій доброті і любові до них». Наприклад: Бог Отець, який бачив, що людина не може спастись сама своїми добрими ділами (ділами Закону), вирішив дати їй Свого Сина, щоб праведність Христа могла бути зарахована людині тоді, коли вона буде вірити в Нього, - це і є Божа благодать на оправдання людини. Те, що людина каяється, ще не є великим ділом велике діло полягає в тому, що Бог завжди у Своїй доброті вирішує прощати людину, не пам’ятати їй гріха і відновлювати її, - це теж «благодать» Божого безумовного прощення. Ми не можемо в умовах темного земного життя самостійно навіть втриматись на стежці Життя; і Бог допомагає нам, давши в наше серце Духа Святого, щоб Він нас вів, надихав і підтримував, - це те ж «благодать» Божого пастирства над нами і «благодать» Його опіки.

 

ТАЇНСТВО П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

  1. Різна міра Духа Святого…

Підходячи до питання присутності Духа Святого в житті Церкви і поодинокого віруючого, ми обовязково повинні озброїтись думкою, що існує різна міра сповнення Духом Святим, в наслідок чого Дух Святий по різному діє і впливає на історію окремих церков і на історію кожної віруючої людини зокрема.

Різна міра доторку Духа Святого до людини має свої відповідні назви в історії Писання. Для прикладу: «народження від Духа», «хрещення Духом», «сповнення Духом», «помазання Духа», «ведення Духом», «голос Духа»…

Ми в основному в Новому Завіті ми розрізняємо три основні стадії, три міри присутності Духа Святого в житті людини.

 

  1. Три основні міри Духа…

(1) Перша міра Духа Святого дається Богом на покаяння і на послух вірі в Бога. Невіруюча людина ніяким чином сама не може покаятись. Вона може тільки відреагувати на ті зрушення в своїй совісті, якій їй дарує Дух Святий. Невідкуплена людина, живучи в своїх звичних гріхах, раптом починає турбуватись і прислухатись, коли чує якесь духовне свідоцтво, чи заклик прийти до Христа. Вона знаходить в цьому істину для себе і вкінці кається.

Її покаяння – це дар Духа Святого, який шукав людину і був тим живим стуком в її серці, яким стукав в її життя Сам Ісус (Об.3:20).

Цей вплив Духа Святого на людину, яка не знає Бога, є самим віддаленим, і переважно він приходить від іншої віруючої людини, на якій спочиває більша міра Духа.

Якщо ж невіруюча людина раптом відхиляє голос Божий, Дух Святий все одно продовжить служити такій людині і шукати її доки вона буде жити на землі. Елементарна земна радість, чи навіть відчуття спокою в душі можливі тільки за допомогою ласки Духа Святого.    

(2) Друга міра Духа Святого дається людині в той момент, коли вона кається і запрошує Христа в своє життя і серце. В цей момент відбувається те, що називається Писанням «народженням від Духа: «Коли хто не народиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух» (Iв.3:5-6).

Завдяки жертві Христа Дух Святий обов’язково розпочинає в людині процеси внутрішнього духовного переродження. Якщо людина буде вірна Христові і чутлива до Духа Святого, який є «з» нею, тоді людина виросте в любові Божій, зростить в собі плоди Духа, буде здатна до самопожертви за діло Боже…

Через нерозуміння Писання багато віруючих людей зупиняються на цьому рівні міри Духа Святого (рівень «народжених від Духа») і далі не йдуть у пошуках більшої міри сповнення Духом. Однак, в історії Церкви існує величезне число віруючих людей, які через своє велике посвячення на цьому рівні принесли Богові величезні плоди. Напротязі християнської історії біблійні істини погубилися від часів Першої Церкви, і більшість християн так і не засмакували наступну міру Духа Святого.

(3) Третя міра Духа дається народженій згори людині після досвіду, який називається Писанням «хрещенням Духом»: «Я (Іван Хреститель) христив вас водою, а Той (Ісус) вас христитиме Духом Святим» (Мар.1:8).

Цю найбільшу міру Духа Ісус називає «Обітницею Отця» (Дії.1:4), яка була звіщена пророками. Це та міра Духа Святого, після якої можна говорити, що Дух Святий вже є не тільки «з» людиною, але й є «в» людині. Це міра сили, міра надприродних дарів і здібностей, міра сміливості і вогненного натхнення. Тільки в цій мірі можна отримувати найвищі духовні перемоги і можна в повноті здійснити Боже покликання.    

(!) Навіть після досвіду «хрещення Духом», апостоли Ісуса продовжували надихати учнів, щоб ті продовжили поглиблювати своє сповнення Духом, таким чином даючи зрозуміти всім нам, що «хрещення Духом», чи «занурення в Дух Святий» повинне стати для гарячих Божих дітей повсякденним пошуком і переживанням: «Не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом» (Еф.5:18). В книзі Діянь описано, як Дух Святий повторно зійшов на апостолів після того, як їм погрожувала єрусалимська влада, сповнив їх ще раз і на цей раз приніс їм дух сміливості, щоб сміливо звіщати Євангелію: «Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже зі сміливістю» (Дiї.4:31)

В підтвердження існування різної міри Духа Святого ми маємо слова і навчання Самого Ісуса: «Його (Духа Святого) знаєте ви, бо перебуває Він «з» вами, і буде Він «в» вас» (Iв.14:17). Як бачимо, Дух Святий може бути даний людям в різній мірі, в більшій, чи меншій. Дух Святий «з» людиною – це менша міра, Дух Святий «в» людині – це більша міра. Від цього залежить наскільки сильно людина буде використана Богом для Його славних діл. До П’ятидесятниці апостоли були менше заторкнуті Духом Божим, ніж це сталось після Пятидесятниці.

Одному тільки Христові «Бог давав Духа Святого без міри» (Iв.3:34). В служінні Сина Божого була проявлена вся повнота сили і мудрості Духа Божого, який був «на» Христі, «з» Христом, «у» Христі, «навколо» Христа і «через» Христа.  

 

  1. Непорозуміння віруючих стосовно міри Духа…

Через нерозуміння міри сповнення людей Духом Святим,  часто виникають непорозумічння між церквами і конфесіями стосовно питань присутності і роботи Духа Святого в Церкві.

Часто так буває, що охрещені Духом Святим люди в силу свого нового сильного досвіду думають, що нехрещені Духом віруючі взагалі не мають Духа Святого і він не діє в їхньому житті.

І навпаки, ті, які не мають досвіду хрещення Духом, хоча є щирими і справжніми християнами, дивляться зі сторони на служіння охрещених Духом і осуджують їх, думаючи, що останні вигадують собі якісь суб’єктивні переживання. Відсторонюючись від тих, хто шукає згідно Писання «хрещення Духом» (більшу міру Духа Святого), віруючі брати можуть думати, що після «народження згори» вони вже є сповнені Духом настільки, що більше вже неможливо. В їхній уяві вони вже не потребують якогось більшого пошуку Духа Божого і занурення в Дух Святий.

Церква «Агапа» має відкриття від Бога про різні міри Духа і в своєму служінні і рості намагається успадкувати все, що Бог Отець дарує людям через Христа. Ми вдячні Богові за дар Духа Святого, через який ми «народились згори», «народились від Духа». Через це Бог зрощує в нас нашу подобу до Христа, дає нам зрозуміти до певної міри Слово Боже. Але ми не зупиняємось на цьому і як це є властиво «Пятидесятницькій» церкві, ми шукаємо більшого - «хрещення Духом», за допомогою якого ми можемо мати надприродні дари Духа, швидше плодоносити плодами Духа, рухатись на вищих рівнях помазання, молитись молитвою Духа, мати більшу силу і сміливість для служіння, розпізнавати і руйнувати діла диявола на нашій дорозі життя…

 

  1. Біблійна «П’ятидесятниця»…

Отож, церква «Агапа» належить до Пятидесятницької гілки Євангельської Церкви. І цією конфесійною формою церква «Агапа» підкреслює надзвичайно важливу для себе духовну цінність досвіду сповнення Духом Святим, досвіду живих і глибоких стосунків з Духом Божим. Словом «Пятидесятниця» ми описуємо переважно цю третю, найвищу міру сповнення Духом Святим – міру «Хрещення Духом».

Термін «П’ятидесятниця» виник у зв’язку з шануванням біблійної події зішестя Духа Святого на Церкву на п’ятдесятий день після воскресіння Господа Ісуса. Це зовсім не маленька деталь в історії Церкви. Вона рівнозначна самому Різдву, коли людству був явлений Син Божий в особі дитяти Ісуса.

Якщо Різдво – це небесна подія явлення світу Божого Сина, то П’ятидесятниця – це небесна подія повного обявлення Церкві Духа Святого.

 

  1. П’ятидесятниця в Старому Завіті…

Історія П’ятидесятниці з книги Діянь має глибокий корінь в Старому Завіті. Зішестя Духа Святого у Новому Завіті невипадково наклалось на велике свято єврейської П’ятидесятниці – свята «Шавуот» (принесення Господеві Перших Плодів). Відразу після Пасхи, після виходу з Єгипту, Господь заклав основу для «Шавуоту» - єврейської П’ятидесятниці: «І відлічите ви собі першого дня по святі (Пасхи), від дня вашого принесення снопа колихання, сім тижнів, повні будуть вони. А до першого дня по сьомім тижні відлічите п'ятдесят днів, та й принесете хлібну нову жертву для Господа» (Лев.23:15-16). «І скличете того самого дня, і будуть святі збори для вас, жодного робочого зайняття не будете робити. Це вічна постанова для ваших поколінь по всіх ваших оселях» (Лев.23:21).

Бог особисто наказав євреям, які щойно вийшли з єгипетської неволі, святкувати свято Шавуот (свято принесення Перших Плодів) відразу після п’ятдесяти днів після дня Пасхи. Тим самим Господь ще в древніх віках заклав пророчий образ для зішестя Духа Святого у Новому Завіті. Новозавітня П’ятидестниця – це сповнення старозавітної П’ятидесятниці, точно так само, як новозавітня Пасха (принесення Христа в жертву) є сповненням старозавітної Пасхи (принесення ягнят в жертву).

Євреї зустріли свою першу П’ятидесятницю якраз біля гори Синай, коли отримували від Бога Тору – Закон Божий на кам’яних таблицях. В знак цього центром кожного свята Шавуот в єврейській традиції якраз і є урочисте прочитування 10 заповідей.

Як бачимо, свято єврейської П’ятидесятниці зводилось не стільки до принесення Богові фізичних плодів землі, скільки до принесення духовних плодів – сповнення заповідей і Закону Божого. Таким чином зішестя Духа Святого в Новому Завіті під час свята Шавуот має безпосереднє відношення до принесення людьми духовного плоду Богові – плоду щирого послуху і виконання Божої волі.

 

  1. Сходження Духа Святого в Старому Завіті…

Хоч тільки у Новому Завіті вперше Бог Отець в повній мірі об’являє особу Духа Святого, яка сходить на весь Божий новозавітній народ, - на Церкву, - часткове злиття Духа Святого вже було практиковане Богом і у Старому Завіті, в одиничних і особливих випадках. У Старому Завіті Дух Святий тільки частково навідував і сходив на деяких ключових людей в служінні Ізраїльского народу: на пророків, на священників і на царів.

Досліджуючи феномен сходження Духа Святого у Старому Завіті і користуючись новозавітніми термінами, ми розуміємо, що Дух Святий був «з» багатьма праведниками Старого Завіту, але було зовсім мало праведників, «в» кому, чи «на» кому з них Він був.

Коли Дух Святий сходив на людину (по-біблійному: «людина сповнялась Духом»), всі внутрішні якості душі людини відразу мінялись і помазана Духом людина була здатна на надприродні речі: діяти в чудотворній силі Божій, чи пророкувати: «І злине на тебе Дух Господній, і ти будеш з ними пророкувати, і станеш іншою людиною» (1Сам.10:6); «І злинув Божий Дух на нього, і він пророкував, аж поки не прийшов у Найот у Рамі» (1Сам.19:23); «І зійшов Господь у хмарі, та й промовляв до нього, і взяв від Духа, що на ньому, і дав на сімдесят чоловіка старших. І сталося, як спочив на них Дух той, то вони стали пророкувати, та потім перестали» (Чис.11:25).

Старий Завіт був тим Завітом, в якому Бог Отець тільки злегка знайомив праведників з Духом Святим і Його силою. Отримати сповнення Духом Святим вважалось величезною привілегією від Бога, недоступною всім підряд, хоча, якщо і відбувався факт сповнення, він всеодно мав частковий характер. Мойсей, який був свідком першого сходження Духа Святого на 70 старійшин свого народу, і побачивши їхню чудотворну переміну, так сказав: «О, якби то ввесь Господній народ став пророками, коли б дав Господь Духа Свого і на них!» (Чис.11:29).

Незнаючи цього, Мойсей висловив одне з перших пророцтв про те, що Бог у Новому Завіті запланував зробити сповнення Духом Святим доступним для кожної людини з Божого народу. Ось цьому підтвердження через багатьох пророків:

  • «І буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння. І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого» (Йоїл.3:1-2);
  • «Бо виллю Я воду на спрагнене, а текучі потоки на суходіл, виллю Духа Свого на насіння твоє, а благословення Моє на нащадків твоїх» (Iс.44:3);
  • «І не сховаю вже від них Свого лиця, бо виллю Духа Свого на Ізраїлів дім, говорить Господь Бог!» (Єз.39:29);

Від самого сотворення Бог Отець мав на думці, що людина буде носити в собі Його Дух – Дух Святий, через який вона буде з Богом пов’язана і єдина. Тільки через Дух Святий людина могла бути повноцінним Божим створінням, могла жити і служити в Божому Царстві і вічно здійснювати своє покликання.

Але гріх розділив людину від Бога і найгірша форма цього розділення полягала не в тому, що людина втратила доступ до Раю, а в тому, що людина через свою нечистоту вже не змогла бути наповненою Божим чистим Святим Духом, щоб у всьому керуватись Ним.

Тому в історії Старого Завіту ми бачимо, як Бог Отець через пророків і Закон Божий закладає основи для того, щоб очистити людину жертовною кров’ю  Христа від гріхів і беззаконня (ритуальна кров ягнят не мала такої сили), а тоді вже насправді чисту людину до краю наповнити Своїм Духом, щоб людина стала такою, якої її задумав Господь від початку.

Наповнення Духом людини є завершальною ціллю Бог Отця і Христа у Новому Завіті. Без сповнення Духом (без переродження в Дусі Святому і без особистої П’ятидесятниці) життя людини буде неповним, духовно неповноцінним. Апостоли Христа знали про це, тому вони піклувались, щоб кожний християнин був довершеним новим створінням, наповнений, преображений і перемінений присутністю Божою, яка являлась в ньому через Дух Святий.

Прийнявши Христа Ісуса, людина може стати очищеною посудиною Божою. Але тільки з Христом і Духом Святим вона стане посудиною наповненою – повною присутності Божої – храмом Божим: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1Кор.3:16); «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?» (1Кор.6:19).

 

  1. П’ятидесятниця Нового Завіту…

Служіння Ісуса мало важливих три етапи: (1) проголосити Євангелію – закласти основу Небесного Царства на землі; (2) зібрати і підготувати апостолів – закласти основу Церкви; (3) і віддати Себе у відкупну жертву за народ Божий.

Всі ці три складові прокладали дорогу для зішестя Духа Святого і для наступного служіння Духа Святого в людині на землі: (1) перемінити людину Божу зі середини – проявити в ній Божу природу посіяну Христом; (2) вести Церкву Своїм голосом особисто – провадити і керувати нею власноручно у месіанському служінні на землі; (3) дати Церкві небесну силу - проявити надприродні дари для свідоцтва світу і виконання місії Христа; (4) готувати Церкву до зустрічі з Христом, до другого Його приходу…

Земне служіння Ісуса закінчилось на хресті Голгофи, після якого розпочалось Його служіння небесного Первосвященника біля Престолу Отця. Земне ж служіння Духа Святого розпочалось на П’ятидесятий день після воскресіння Христа, коли Він зєднався з Першою Церквою, і триває по сьогоднішній день, і буде тривати аж до дня, коли Дух Святий забере Церкву-Невісту зі землі на зустріч Христові-Нареченому.

Служіння Духа Святого найповніше зображається в книзі Діянь Апостолів. Хоч ми в цій книзі багато читаємо про надприродне служіння самих апостолів, потрібно розуміти, що це більше служіння Духа Святого через апостолів. Без Духа Святого апостоли Ісуса нічого подібного, про що описує книга Діянь, зробити б не змогли. Є влучні вислови богословів, що книгу Діянь апостолів можна було б назвати книгою Діянь Духа Святого. Якщо Євангелії – це книги діянь Христа, тоді книга Діянь апостолів – це насправді книга діянь Духа Святого.

Про майбутнє служіння Духа Святого багато говорив Ісус під час Свого земного служіння. Він активно готував першу Церкву до прийняття Духа Божого, який мав прийти після Нього і зайняти Його місце:

  • «І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і в вас буде Він» (Iв.14:16-17). З цих речень виглядає, що Ісус вважав, що на той час Його апостоли ще не мали в собі Духа Святого, тобто Він був поряд біля них, але не був в середині них…
  • «А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засвідчите і ви, бо ви від початку зо Мною» (Iв.15:26-27).
  • «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить» (Iв.16:13-14).
  • «А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї ви чули від Мене. Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Дiї.1:4-5).

Момент приходу Духа Святого описує друга глава книги Діянь: «Коли ж почався день П'ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дiї.2:1-4). Від цього часу розпочалась тріумфальна стадія служіння Церкви в Дусі Святому, через Дух Святий.

Варто зауважити разючу переміну в Першій Церкві, яка сталася з нею тільки після того, як вона сповнились Духом. До цього часу, навіть будучи з Христом, учні були слабкі, хиткі, зрадливі, налякані, глупі… Але тільки тоді, коли Дух Святий їх сповнив, христив, вони наповнились надприродною мудрістю, надзвичайною силою, сміливістю, посвяченням, рішучістю і самозреченням – і змогли збентежити своїм свідоцтвом за короткий час тодішній цивілізований світ. 

Історія зішестя Духа Святого (або хрещення Духом Святим) ще кілька разів повторюється в книзі Діянь з тими групами віруючих людей, які не були присутні під час єрусалимської П’ятидесятниці. З цього робимо висновок, що хрещення Духом Святим було регулярною практикою Першої Церкви, і кожного разу, коли нова група учнів Христових приймала Ісуса в своє життя, з ними траплялась їхня особиста «Пятидесятниця».

Особиста «Пятидесятниця» - це досвід особистого сповнення Духом Святим. Як приклад цьому: «Павло спитав їх: «Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?» А вони відказали йому: «Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!»… А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати! А всіх їх було чоловік з дванадцять» (Дiї.19:2-7).

З книг Послань Апостольських ми бачимо, як згодом апостоли, а особливо Павло, навчає Церкву про служіння Божих людей в Дусі Святому – як жити і служити в особистому досвіді хрещення, сповнення Духом Божим. З його навчань ми можемо пізнати, що Церква і Дух Святий були невіддільні.

Наповнена Духом Святим Перша Церква, яка описана в книзі Діянь, - це яскрава і переможна епоха Церкви, яка слугує для нас зразком і стандартом для сучасного наслідування. І якщо б Перша Церква могла дати нам пораду в одному реченні (судячи з прочитаних книг авторів Нового Завіту), то вона була б такою: «Шукайте найперше Дух Святий, нікуди не ходіть, а отримайте цю обітницю Отця, сповнившись Духом, щоб ви отримали для свого служіння вогонь Божий, перемінене серце, пророчий погляд і нескінченну силу для чудес і терпіння»…    

 

  1. Дух Святий міняє людину зі середини…

Пророки Старого Завіту отримали від Бога Отця відкриття, що майбутній прихід Духа Святого в життя людини не буде поверхневим переживанням, а заторкне саму природу людини: «І дам вам нове серце, і Нового Духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єз.36:26). Пророки говорили, що в той момент, коли Новий, чи Святий Дух ввійде в людину, щось чудесного станеться з її серцем: камінь постійного потягу до беззаконня, камінь огрубілих почуттів до Бога (жорстокосердя), каміна природа старого Адама – відвалиться геть і натомість людині Духом Святим Бог подарує мяке і живе серце з потягом до небесного, з податливістю до всього духовного і до служіння Отцеві. Можна сказати, що цим новим серцем в людині, здатним любити Бога, буде сама присутність Духа Святого.

«І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати» (Єз.36:27). Дух Святий змінить людину зі середини настільки, що виконувати Закон Божий буде їй легко і приємно. Перша і найголовніша причина приходу Духа Святого в життя людини – це навіть не дари для служіння, а глибинна переміна її серця, проявлення Христової природи – природи Божої дитини.

Цей момент виймання камінного серця і давання нового плотяного серця розпочинається згаданим Ісусом «народженням згори», «народженням від Духа» (Ів.3:3,5) і довершується надзвичайно з моментом «хрещення Духом» за зразком єрусалимської Пятидестяниці (Дії.2). Дух Святий, виливаючись на людину, викликає її переродження, зміну серця, і чим глибше Він проникає в людину зі згодою самої людини, тим глибшим буде її преображення в Христа.

З’єднуючи пророцтва Старого Завіту про Духа Святого і слова Ісуса, ми бачимо, що Отець Небесний ніколи не задумував творити для Себе на землі якусь нову обрядову релігію. Він прагнув народити Собі дітей Своїм Духом, в середині яких буде Його власна «духовна генетика», - Його Дух. І ця часточка Самого Бога в людині, яка є Духом Святим в ній, - здатна забезпечити людину силою і мудрістю, щоб полюбити Бога до кінця, Його Царство, цінити Божі цінності і виконувати зі задоволенням Його волю…   

 

  1. Дух Святий – це слава Божа в храмі Нового Завіту…

Найціннішою річчю в ізраїльтян Старого Завіту був навіть не Завіт з Богом (унікальна привілегія з-поміж всіх народів), навіть не Єрусалим (священне місто, яке вибрав Бог), навіть не храм і не жертовник (який наказав збудувати Бог), навіть не Мойсей, чи Авраам, чи Давид (завдяки яким юдеї стали близькі Богові). Найціннішою річчю в Старому Завіті – була Присутність Господня, чи Слава Божа, яка наповнювала внутрішнє приміщення в храмі, що називалось «Святе Святих». Сам Бог був присутній серед Ізраїлю, часто видимим чином – через хмару Слави (Вих.40:35). І ця хмара, яка представляла Бога, була чистою Божою присутністю – фізичним втіленням Духа Святого.

Дух Святий перебував з Ізраїлем постійно: спочатку в Скинії Мойсея, потім в храмі Соломона, в відбудованому храмі Зоровавеля і на кінці в новому храмі Ірода. Його присутність була прив’язана до Ковчегу, в якому були Заповіді Завіту і який міг переноситись.

Але в момент смерті Христа, ми читаємо, Божа присутність через роздерту завісу назавжди покинула камінну споруду храму, бо вона була лише старозавітнім символом того справжнього храму, про який завжди мріяв Бог Отець (Мат.27:51).

Та через Пятдесят днів, коли Дух Святий покинув єрусалимський храм на горі Сіон, Він знову повернувся в Єрусалим, щоб осісти в новому вічному Божому храмі, яким на той час стала Церква, спільнота людей, очищених Кров’ю і Словом Христа. Прихід Духа Святого на Церкву супроводжувався вогненними ознаками, дуже схожими на ті, які супроводжували в минулому явлення Духа Святого на горі Синай і в Скинії Мойсея.

Новим Храмом, який вподобав Собі Бог Отець, стало людське серце: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!» (1Кор.3:16-17). Те, що Церква, або спільнота очищених Христом людей стала Храмом для Бога у Новому Завіті – це не релігійний символізм, а духовний реалізм, бо саме прихід Духа Святого в людину сотворив з неї «святе приміщення», яке вподобав Собі Бог.

Слідкуючи за текстами Писання ми бачимо, що ідея нового храму Божого в серці людини пов’язана навіть не стільки з Христом, скільки з Духом Святим: «Ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває». Ісус став людиною і приніс Себе в жертву, щоб саме для Духа Святого прокласти дорогу до серця людини. Христос є Тим, Хто будує храм Божий, очищає його, забираючи на Свій хрест всю нечистоту людського гріха, - Його роль ніким не замінима. Але Дух Святий є Тим, Хто остаточно наповнює цей збудований Христом храм.

 

  1. Дух Святий навчає і нагадує Слово Христа…

«Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Iван.14:26). В даному контексті слова «навчить» і «пригадає» - не означають якусь академічну дію по розумовому викладанні богословських предметів. Коли Дух Святий «навчає» - це означає «просвітлює істиною», «дає відкриття в дух», «надприродньо об’являє».

Ісус знав, що Його Слова слід розуміти не стільки розумом, скільки духом людським. А для того, щоб на цьому глибинному, сердечному рівні розуміти Слово Христа, потрібний саме Дух Святий, без якого пізнати і зрозуміти Бога – не можливо: «А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам, що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1Кор.2:12-14).

Без присутності Духа Святого, який діє тільки в покірному і чистому серці, людина може говорити і чути тільки сухі богословські речення, які будуть заторкувати тільки край розуму, але аж ніяк не серце - місце, в якому Отець бажає зустрітись з людиною.

Одкровення Духа Святого в серці людини - це одна з причин, чому Ісус проклав дорогу Духу Святому до серця людини, - тільки так людина може «знати про речі, від Бога даровані їй». Якщо віруюча людина перестане очікувати від Духа Святого Його помазання і дару відкриття, тоді вона залишиться з паперовою Біблією в руках, в яких написані слова, які мало що будуть означати для тілесного людського розуму. Лиш Дух Святий може оживити все, що говорить Бог до людини через Писання і через Божих людей.

Слово «Утішитель», яке Ісус пристосовує до Духа Святого, - це грецьке біблійне слово «Параклетос», що означає в древності професію і роль Опікуна-Вчителя, приставленого батьками до своєї малолітньої дитини, аж до часу повної її зрілості.

Повернувшись до Отця, Ісус не залишив нас сиротами, як обіцяв. Якщо ми відкриємось на особисту П’ятидесятницю, тоді кожен з нас отримає Учителя-Параклетос, який буде особисто зі середини нас опікуватись нами, надприродно навчаючи: «Ви маєте помазання (Духа) від Святого, і знаєте все» (1Iв.2:20); «А помазання (Дух Святий), яке прийняли ви від Нього (від Христа), воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, воно бо правдиве й нехибне, то як вас навчило воно, у тім пробувайте» (1Iв.2:27).

 

  1. Дух Святий - керівник Церкви…

Ісус, який є Великим Пастирем Церкви, може реалізовувати над Церквою це пастирство тільки через Духа Святого в середині Церкви. Якщо Церква сповнена Духом, вона переживе чисте Пастирство і ведення Христа. Якщо ж Церква занедбала Духа Святого через свою лінь чи нечистоту, вона буде керуватись власним обмеженим  людським розумом.

Читаючи Книгу Діянь, ми обов’язково зауважимо, як сильно апостоли слухали Духа Святого у Його керівництві. Ніхто з них, - ні великий апостол Петро, ні великий Павло, - не вигадували якогось власного бачення і ведення для Церкви, за яку вони відповідали. Вони дуже залежали від ведення Духа Святого, який насправді Сам вів Церкву по дорозі Божої волі.

У Старому Завіті приклад цього Божого пастирства ми найкраще бачимо в історії про сорокалітню подорож Ізраїлю по пустелі. Хоч в ізраїльтян був лідер - Мойсей, не він задавав Ізраїлю курс його подорожі. Посеред них був Бог, присутній через Свій Дух Святий, який вдень їм являвся як Хмара, оберігаючи людей від спеки, а вночі, як Стовп Вогню, зігріваючи їх і освічуючи шлях. Іноді Хмара не рухалась і вони кілька днів відпочивали. Коли ж Хмара чи Стовп підіймались, підіймався і весь Ізраїль разом з Мойсеєм і слідували в напрямку Божої волі.

Мойсей, як старозавітній «апостол» Ізраїлю, служив як земні уста Духа Святого. Чуючи фізично слова Божі у Скинії, він голосив їх потім до вух всього Ізраїлю. Мойсей говорив тільки те, що чув з Божих уст. Істинним же Пастирем Ізраїлю був Дух Святий, безпосередньо перебуваючи з ним.

Ось приклад сказаного, як Дух Святий вів Першу Церкву в їхньому служінні: «А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську. Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів» (Дiї.16:6-7).

У Новому Завіті Дух Святий є тим самим Стовпом вогню, але вже в серці Божих людей, який веде їх по дорозі Божої волі. Сьогодні кожен з нас повинен сповнитись Духом Святим і чути Його голос в особистій скинії – в обновленому і переродженому Духом серці.

 

  1. Дух Святий є Духом плоду…

Старозавітня П’ятидесятниця називалась святом «Шавуот» - принесенням Першого плоду. Ми вже знаємо, що це свято є образом зішестя Духа Святого на Церкву. Зєднуючи Старий Завіт з Новим ми тепер розуміємо, чому Господь назвав П’ятидесятницю - святом Плоду, і якого плоду. «Перший плід», який Бог хоче бачити в нас і який ми повинні Йому принести, співпрацюючи з Духом Святим в нас, - це в першу чергу характер Христовий, це Божа подоба в нас, це схожість нашого серця з Божим серцем. Ці риси схожості чи подоби Божої, які відтворює в людині Дух Святий, називаються «чеснотами», або згідно Писання – «плодами Духа». Плоди Духа (риси Христа в нас) є Першим і найважливішим духовним плодом нашого життя, який ми повинні принести Отцеві, і тільки за цим плодом Христового характеру слідують, як наслідок, плоди доброго служіння і плоди добрих діл.

Тільки Дух Святий є тією силою в людині, яка здатна виростити вгодний Богові плід. Використовуючи образ плідного дерева, ми бачимо, що тільки Дух Святий є в людині тим Божим соком, який може проявити Божі плоди: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!» (Гал.5:22-23). Без Духа Святого людина всього лиш – суха гіляка, нездатна нічого родити.

Ісус про цю духовну конструкцію людини сказав так: «Я - правдива Виноградина, а Отець Мій - Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила… Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Iв.15:1-5). Ісус називає Отця – Виноградарем, Себе – Виноградним стовбурем, нас – виноградними гілками на цьому стовбурі. Духа Святого тут не згадано тільки тому, що Він перебуває в абсолютному єдинстві з Христом.

Невидимий же Дух Святий, якого тут не згадано, але про роль якого звіщають інші сотні місць Писання, - це той самий животворний сік, який тече через Виноградний стовбур до гілочок, наповняючи їх плодами. Якщо ми прищеплюємось вірою і смиренням до Христа Ісуса, через наше життя відразу потече оживляюча сила Духа Святого, яка обов’язково через нас і разом з нами принесе Отцеві приємний плід – Його і Христову подобу в нас…

Як без Христа, так і без Духа Святого ми не принесемо Богові плоду: ми не будемо здатні проявити в наших характерах образу Христового: любові, довготерпіння, доброти, милосердя, віри і лагідності, а разом з ними і плоду духовного служіння людям…

 

  1. Дух Святий розподіляє дари духовні в тілі Христа…

«Ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але… проти піднебесних духів злоби» (Еф.6:12). Церква – це більше уряд духовний, ніж земний, представник Небес, а не землі, який вирішує проблеми духовних причин, а не фізичних наслідків. Тому Дух Святий, втілений в Тілі Церкві, призначений Отцем бути духовними очима Церкви, духовним слухом і духовними руками, здатними носити і орудувати духовною зброєю.

Бог поставив Церкву на землі, щоб вона протистояла всім ділами сатани. Люди ж Церкви ніколи б не змогли змагатись зі злими духами піднебесними, якби в них не було Духа Святого. Дух же Святий зі Свого боку (зі середини Божих людей) озброює їх надприродними численними дарами – духовними здібностями, які недоступні звичайним людям землі.

Сила Божа (сила Духа Святого) має можливість займати різноманітні форми і проявлятись в житті і в служінні хрещених Духом людей. Писання згадує декілька з цих форм, які називаються «дарами Духа»: «Одному Духом дається слово мудрості, а другому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов. А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче» (1Кор.12:8-11).

Ми бачимо, що Дух Святий, який живе в сповнених людях, здатний проявлятись і рухатись через них на духовному рівні. Одні сповнені Духом люди здатні чути слова Духа Святого в собі, - слова мудрості, слова надприродного знання, слова пророцтва. Другі люди здатні дарами Духа рухатись у вірі, творити чуда, зціляти людей. Треті здатні Духом Святим розпізнавати навколишню присутність невидимих духів, говорити мовами ангельськими і тлумачити їх.

Таким чином, Дух Святий оснащує сповнених людей на духовному рівні і Своєю діяльною присутністю дає людям здібність випереджати диявола, злих духів, руйнуючи їхні задуми і діла, виконуючи місію Христа в нас і поширюючи Царство Небесне через нас.

Дух Святий, діючи у віруючих, які відкрились на сповнення Ним, поєднує Собою в їхніх серцях земне і небесне. Без сповнення Духом Святим і без Його дарувань Церква є обмежена у своїй діяльності, духовно сліпа і глуха, відкрита до поразок, нагадує швидше християнську організацію, ніж Церкву Христа. Тільки сповнена Духом Церква є живим продовженням земного служіння Христа, який у Свій час також був сповнений Духа Божого і Його дарів.

Передаючи Церкві Свою земну місію, Ісус передав їй Свого Духа, в якому є всі для цього здібності, інструменти і засоби. По цій причині Писання нас зобов’язує навіть ревно щукати сповнення Духом Святим і активно розвивати в собі Його дарування: «Пильнуєте про духовні дари, дбайте, щоб збагачуватись через них на збудування Церкви!» (1Кор.14:12).

 

  1. Криза Пятидесятниці в сучасній Церкві…

Це не секрет, що на сьогоднішній день у християнських церквах існує дискусія на тему Пятидесятниці (тему присутності і дії Духа Святого у віруючих), є різнодумя навколо події 2 глави книги Діянь.  

(1) Одні християни в своїх роздумах прийшли до висновку, що час хрещення Духом (зішестя Духа) вже давно закінчився зі смертю перших апостолів, оскільки Дух Святий давався першій Церкві тільки для того, щоб розпочати всесвітню місію. І оскільки Перша Церква справилась з цим непогано, то й Бог більше не повторює досвіду П’ятидесятниці з Церквою, в якої замість П’ятидесятниці є школи, освітні заклади, місіонерські центри, сформоване богословя, побудовані церковні структури…

Заблудження такого мислення полягає в тому, що немає жодного місця Писання, яке б підтвердило, що Бог вирішив припинити хрещення Духом Своїх людей, а також, що людського вишколеного розуму достатньо, щоб виконати Христову роботу і щоб премогти «злобу духів піднебесних». Церква «Агапа» оцінює достойно потребу у християнських закладах, але жоден з них, навіть самий успішний, нездатний замінити «навчання» і «помазання» Духа Святого.

(2) Інші віруючі прийшли до висновку, що зішестя Духа Святого відбувається непомітно прямо в момент приймання Христа в серце і Дух Божий присутній в людині, але якось так невидимо, тихо, без будь-яких проявів, майже символічно.

Очевидно, що тут плутається різна міра присутності Духа Святого. Ми згоджуємось, що під час народження згори Дух Святий торкає людину, бо народження згори – це народження від Духа, який на протязі життя буде присутній біля Божої людини і буде намагатись вести її Божими шляхами. Але життя самих апостолів показує, що на початку їхнього служіння Дух також був з ними, але тільки потім Він опинився в них. І та різниця, як перебував з ними Дух Святий, була занадто разючою і очевидною. Християнин може бути народжений згори, народжений від Духа, мати певні стосунки з Духом Святим, але не бути «хрещений Духом», «сповнений Духа». Це два різні досвіди духовні. Якщо щиро прослідкувати цю тему за Писанням Нового Завіту, то особливих труднощів не виникне, щоб побачити цю різницю.   

(3) Ще інші християни кажуть, що вони розрізняють між собою народження від Духа і хрещення Духом, але можуть обійтись і без хрещення Духом, без Його надприродних дарів у своєму християнському служінні. До такого висновку може привести або гордість у її людській самодостатності, або, в більшості випадків, елементарне незнання Писання.

Найчастіше буває так, що християни, які висловлюються про Пятидесятницю, ніколи і не досліджували серйозно цю тему у Писанні, а користуються якимсь готовим шаблонним конфесійним висновком, або традицією, запевняючи при тім те, чого самі не знають. Досить потратити три-чотири дні на вивчення теми «вилиття Духа» у Писанні, щоб переконатись, що хрещення Духом Святим – обов’язковий досвід для кожного Божого воїна. 

(4) Наступні християни, дивлячись на деякі крайності, у які впадають ті, що шукають хрещення Духом, не бажають самостійно шукати досвіду зустрічі з Духом Святим, спокушаючись перебільшеннями інших і просто відкладаючи подалі цю біблійну тему.

В цьому випадку слід продовжити шукати сповнення Духом, але за допомогою спілкування з іншими Божими людьми, які адекватно і зріло рухаються в питанні хрещення Духом і дарів Духа. Помилки незрілих «п’ятидесятників» на практиці не повинні викреслювати стосунки з Духом Святим, бо інакше, без занурення в Дух Святий, ми будемо рухатись всього лиш незручній обочині нашого власного покликання, не будучи здатними принести повноцінного плоду Богові і успішно виконати Боже покликання.

 

  1. Позиція церкви «Агапи «стосовно П’ятидесятниці…

Церква «Агапа» однозначно визначилась у темі П’ятидесятниці і настійливо навчає людей відкриватись до сповнення Духом, до прагнення дарів, служінні в силі Божій. Не дивлячись на богословську полеміку і на деякі перекоси у самій практиці з Духом Святим, які трапляються в Тілі Христа, наша церква вважає, що зішестя Духа Святого на кожного віруючого є особистим обов’язком для кожного віруючого.

Згідно книги Діянь Перша Церква була вся охрещена Духом Святим, без вийнятку. Для пастирів «Агапи» - це причина для заохочення людей відкриватись на прийняття Духа Святого, але аж ніяк для тиску чи осудження. Якщо окремі члени Церкви будуть не в стані відкритись для хрещення Духом, вони будуть однозначно прийняті в нашій любові, як повноцінні брати і сестри. Єдине, чого ми не вітаємо в нашій церкві, це суперечок та росколів через наглі переконування проти того, в чому згодилась наша християнська більшість.

Для церкви «Агапи» досвід П’ятидесятниці не є якимось емоційним додатком до служіння, а є духовною основою для того, щоб здійснити дану Христом місію.

Звичайно, ми не вважаємо, що досягнули вже зрілості у питанні П’ятидесятниці і не кажемо, що можемо зрівнятись з досвідом Першої Церкви. Ми однозначно можемо згодитись, що є ще далеко на дорозі до зрілого розвитку дарувань та дії в силі Духа. Але ми є однозначно на дорозі Духа, в співпраці з Духом і ми є наповнені Духом настільки, наскільки дозволяє нам наша духовна зрілість.

З посвяченням Богові ми однозначно мріємо досягти того проявлення Духа Святого, яке було на Церкві перших днів. Ніякі перешкоди і перекоси навколо нас не впливають на наше шукання і вправляння в стосунках з Духом Святим. Дух Святий – такий самий наріжний камінь Церкви, як і Господь Ісус. Ми без Нього, без Його участі в житті і в служінні – сухі гілячки…

Перша, головна основа нашого спасіння є Бог Отець Небесний, який полюбив світ і послав Свого Сина з посланням любові. На основі Отця лежить наступна основа - Сина Божого, який помер за нас і передав нам Свого Духа. І на основу Сина прийшла основа Духа Святого, який приносить плід Богові через нас і в нас, перемагає диявола Своїми дарами, веде і будує Церкву, готуючи її власноручно Своїм голосом і натхненням до скорої зустрічі з Христом. Ця Триєдина основа під нами – непорушна і свята…

 

ТАЇНСТВО ОСОБИСТОГО ХРЕЩЕННЯ ДУХОМ…

Існує дуже багато тлумачень, непорозумінь і розділень на цю тему, як сьогодні (на відстані двох тисяч років від моменту першої Пятидесятниці) на особистому рівні відбувається досвід хрещення Духом Святим. Ми відділяємо цей розділ, щоб поділитись, яке ми маємо практичне розуміння цієї духовної справи.

Щоб зменшити не корисні і руйнуючі дискусії в нашій спільноті, в цьому розділі піде мова про найчастіші питання і труднощі у сфері особистого хрещення Духом Святим, які повстають у віруючих людей.

  • Які умови обов’язковими, а які необовязковими для отримання хрещення Духом Святим…
  • Які є перешкоди для хрещення Духом Святим…
  • Зростаюче хрещення Духом
  • Занедбане хрещення Духом…
  • Хрещення Духом Святим через рукопокладання…
  • Чи може людина схопити нечистий дух в моменті молитви за прийняття Духа Святого…
  • Чи обов’язкові ознаки з книги Діянь (язик вогню, землетрус…) для істинного хрещення Духом Святим…
  • Інші мови, як знак, чи підтвердження справжності хрещення Духом…
  • Місце емоційних переживань в моменті і після хрещення Духом Святим…

 

  1. Які умови є обов’язковими, а які необов’язковими для отримання особистого хрещення Духом Святим…

Першою і найважливішою умовою для отримання Духа Святого (хрещення Духом Святим) є не стільки правильна духовна «техніка» (рукопокладання; духовний сан того, хто молиться; текст молитви…), скільки «правильне» серце.

Серце – це та посудина духовна, в яку Бог буде «наливати» (як говорили пророки) свій Дух. Тому в першу чергу Господь зважає на серце людське, на його відкритість і готовність. Отож, правильне» серце є тільки в тієї людини, яка стоїть в правильній позиції перед Богом. Важливо пам’ятати, що людина може похрестити людину водою, а от Духом Святим хрестить тільки Сам Господь, «дивлячись не на її обличчя, а на її серце» (1Сам.16:7): «Я хрещу вас водою, але йде ось Потужніший за мене…, Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем» (Лук.3:16).

Перша умова для прийняття Духа Святого: людина повинна бути розкаяною у дусі біблійної «метаної». Нехай Божа людина не далеко ще зайшла у своєму духовному досвіді, але її стежки повинні вже бути такими, що повністю повернуті до Бога, до Писання, до Церкви, до самовіддачі у служінні людям…

Друга умова: людина повинна прийняти Христа у своє серце. В серці людини вже повинна оселитись тверда віра, що Ісус - це Господь і Спаситель світу.

Третя умова: в серці людини має бути спрага, велике бажання отримати Божий дар. Богові легше зливати на людину Свій Дух і Своє благословення, якщо серце людське гаряче і закохане в Бога, в Його Писання, в Його справи на землі. Не тільки пастору церкви важко «пасти» невизначену людину, - найгірше, що й Сам Пастир душі, Господь Ісус, не дасть Собі раду з напівбайдужим серцем людини.

І четверта умова: людина повинна бути наставлена вірно іншою досвідченою людиною в питаннях хрещення Духом Святим. Для цього непотрібно якогось надзвичайно глибокого богословського викладу, а лише пояснення Божого плану з прив’язкою до відповідних місць Писання. Той, Хто хреститься Духом повинен мати виразне духовне відкриття в серці, що Бог без виключення радо бажає злити Свій Дух Святий на щиру Свою дитину.

Хоча ми знаємо багато випадків, коли Дух Святий зливався на розкаяну людину швидше, ніж їй встигли пояснити, що з нею відбувається.

Коли ми говоримо «наставлення іншою людиною», ми маємо на увазі, що досвідена людина зверне погляд іншої людини на Писання, покаже їй аргументацію Божого Слова, а не буде їй пропонувати безпідставно свою особисту традицію і власни суб’єктивний досвід.

В деяких пятидесятницьких церквах часто практикують так звані «Ревнуючі молитви» для отримання Духа Святого. Ми вважаємо доброю практику ревнивої підготовки людини до життя в Дусі Святому. Єдине, чого ми оберігаємось, - не говорити людині, яка прагне Духа Святого, що їй для цього потрібні довгі місяці і потрібно впрошувати Бога про хрещення Духом. Це не вірне твердження, що Бог Сам у майбутньому колись вирішить, коли тебе охрестити Своїм Духом. Бог вже вирішив давно дати в серце Свого Сина тому, хто вірить, і так само дати Свого Духа тому, хто вірить. Якщо ти прийняв Сина Божого, тоді ти достойний, щоб приняти Духа Божого. І якщо тобі ще потрібний якийсь час для молитви за хрещення Духом, то хіба тільки для цього, щоб розігріти власне серце і власну віру, а не ревно переконувати Бога Отця, щоб Він захотів охрестити тебе Своїм Духом.

Вирішальними аргументами для хрещення Духом Святим стають ось ці аргументи: (1) покаяння (чистота і щирість серця); (2) прийняття Сина Божого (любов до Христа); (3) елементране знання Слова Божого (віра в бажання Отця дати тобі Свого Духа); і (4) глибоке бажання (спрагнене гаряче серце). 

  

  1. Які є перешкоди для хрещення Духом Святим…

2.1. Незнання Писання – перешкода для хрещення Духом…

Перша перешкода для прийняття хрещення духом Святим – це абсолютне незнання Писання. Така перешкода трапляється в житті тих людей, які ніколи до цього часу не цікавились Божим життям і Божим Словом. Ця перешкода описана в самому Писанні: «Павло спитав їх: «Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?» А вони відказали йому: «Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!» (Дiї.19:2).

Можливо, в сьогоднішньому поколінні люди вже «чули про Духа Святого», але вони можуть абсолютно і не знати, що Його можна прийняти, чи «одержати», як говорить в цьому місці Писання апостол Павло.

Така перешкода руйнується в нашій церкві елементарним вивченням Писання з допомогою досвідчених Божих людей, задіяних в пастирському служінні. Найчастіше, після вивчення Писання і ревного бажання люди без особливих труднощів хрестяться Духом Святим, отримуючи наповнене життя «праведнісю, миром і радості в Дусі Святому» (Рим.14:17).   

 

2.2. Твердиня в розумі – перешкода для хрещення Духом…

Другою вагомою перешкодою до прийняття хрещення Духом є розумова перешкода через попередні релігійні переконання, які противляться біблійному хрещенню Духом Святим. З досвіду нашого служіння ми називаємо таку перешкоду «розумовою твердинею». 

«Твердиня» (згідно 2Кор.10:4-5) – це «задум і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога». Дуже часто в християнських церквах і конфесіях відбувається критика цих духовних речей, які люди не розуміють. Не вивчивши по-справжньому теми хрещення Духом, а всього лиш піддавшись авторитету негативної традиції, люди необачно виховують в своєму розумі аргументи, які потім (в подальшому своєму духовному рості) не можуть переступити.

«Твердиня в розумі», яка була зведена за довгий час критикою і неправильним навчанням, блокує сферу віри, яка є обов’язковою для прийняття Духа Святого. Також критика Божої волі і Божого Слова, навіть якщо вона не свідома, осквернює розум людини, що є на користь злим силам, які потім діють на менталітет людини і придавлють його здібність отримувати одкровення від Духа Святого.

Але будь-яка твердиня руйнується покаянням, молитвою про Дух прозріння від Бога на темні і осквернені сфери мислення і глибоким пізнанням Писання.    

З нашої пастирської практики ми бачимо, що саме ця причина «опору від попереднього релігійного досвіду» найбільше тормозить людину в прийнятті Духа Святого. Нововіруючі люди з «чистим» розумом набагато легше прийматить хрещення Духом Святим в щире серце, ніж ті «досвідчені» люди, яким доводиться попередньо викорінювати «твердиню» неправильного богословя і вибачатись в Бога за критику Його дару і критику щодо людей, які практикували особисту «п’ятидесятницю».

(!) Ми жодним чином не звинувачуємо тих людей серед нас, які вже довгий час є віруючими, але не є хрещенними Духом Святим, - ми не вважаємо їх неповноцінними. Спільна основа любові до Бога, спасіння, віри в Ісуса і служіння Благовістям робить нас абсолютно єдиними і цінними взаємно. Метою цих зауважень, які були зроблені вище, було показати нашу основну пастирську доктрину на тему хрещення Духом Святим, якої ми будемо навчати з кафедри всі наші прийдешні духовні покоління в силу нашого покликання і нашої відповідальності за них.

Але цим баченням стосовно Духа Святого ми не будемо подавляти смиренних братів та сестер, які раптом зроблять висновок для себе, що хрещення Духом - не для них. Між нами залишаться назавжди потужні зв’язки любові та віри в інші великі речі Божого Царства.

 

2.3. Практикуючи гріх – перешкода для хрещення Духом…

Ми помітили з досвіду нашого служіння, що наступною перешкодою для хрещення Духом Святим є діючий гріх. Ініціатором хрещення Духом Святим є Сам Господь Ісус і Бог Отець, і Господь не дозволить Собі «засмучувати Дух Святий» (Еф.4:30), даючи Його в серце людини, яка бавиться з гріховним брудом. Будь-який гріх притягує в життя людини духа цього світу, злого духа царства сатани. І так, як світло не змішується з тьмою, так і не влиє Отець Духа Свого в серце наповненого духом зла і бруду.

Покаяння звільняє серце для Духа Святого, який допомагає побороти гріх і його коріння.

(!) Варто зауважити, що ми не вважаємо, що для прийняття Духа Святого слід бути «досконалим». Ми вважаємо, що слід бути «чистим». Чистота і досконалість – речі близькі, але різні. Досконалість приходить з часом, чистота ж – це теперішній, тривалий момент очищеного серця сповіддю, мудрістю берегтись гріха і благодаттю Божою. Дух Святий, який приходить в чисте серце, якраз і розвиває його Своєю присутністю і доводить до досконалості.  

 

2.4. Несповідане заняття окультизмом – перешкода для хрещення Духом…

В окремих випадках серце людини може бути заблоковане важким попереднім демонічним освідом, таким, як участь в окультизмі, в чаклунстві і т.д. Сильний нечистий дух може притримувати двері серця, претендуючи на свої вчорашні території в людині. В такому випадку перед хрещенням Духом Святим людина потребує окремого служіння досвідчених пасторів церкви, які в силу розвинутого духовного слуху і відчуття до ведення Божого зможуть провесту людину в якомусь додатковому адресному покаянні в конкретних сферах життя, щоб звільнити дорогу для Божого дару.

 

2.5. Негативний приклад охрещених Духом – перешкода для інших для хрещення Духом…

 

 

  1. Постійно зростаюче хрещення Духом…

Досвід хрещення Духом Святим – не одноразовий досвід. Апостоли навчали Першу Церкву розвивати свої подальші стосунки з Духом Святим: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність (причастя) зі Святим Духом нехай буде зо всіма вами!» (2Кор.13:13)

Через кожнодневну постійну молитву в особистій «Таємній Кімнаті», через практикування дарів Духа і через особисте служіння ближнім - в житті людини зростає і укріпляється досвід сповнення Духом, зростає виразне відчуття особистого ведення Духом, зростає міра сили Духа…

«Хрещення Духом Святим» люди в церкві часто сприймають як минулу подію одного важливого дня. Багато з віруючих дійсно пам’ятають драматичні переживання цього дня, коли на молитві їх сповнив Дух Святий з непідробними ознаками, після яких вони впевнені, що стали охрещеними Духом Святим. Але якщо подивитись на «хрещення Духом», як на подію «сповнення людини Духом», тоді хрещення виглядає не як одноразова подія, а як багаторазовий безперервний процес.

Апосто Павло вже до охрещених Духом людей говорить, щоб вони замість того, щоб займатись усілякими дурницями недуховними, «краще сповнювались Духом…» (Еф.5:18). Отож, правильно буде сказати, що хрещення Духом – це те, що з нами відбулось, і одночасно те, що з нами відбувається кожного дня. Господь Ісус прагне поглиблювати в нас повноту і сповнення Своїм Духом, тому кожного разу під час молитви нам слід очікувати нову міру навідин Божої присутності, нову міру сповнення Духом Святим, нову міру помазання, чи навіть можна сказати - «нового» хрещення Духом.

Розширене розуміння хрещення Духом Святим полягає в тому, що ти, який був вже охрещений Духом в конкретний день, повинен бути охрещений Духом і сьогодні: повинен бути сповнений Духом через молитву кожного нового дня. Переживання і досвід хрещення Духом Святим – це безперервний процес, який повинен траплятись з нами завжди. Пошук сповнення Духом не повинен зупинитись відразу після того, як ми перший раз були Ним наповненні…

 

  1. Занедбане хрещення Духом…

Ми навмисне наголошуємо часто на богослужіннях церкви «Агапа» на ідеї постійного практикування сповнення Духом, бо вже бачили неодноразово, як швидко припинялись пошуки Бога і «ревнуючі молитви» в житті тих людей, які одного разу досягнули свого охрещення Духом і, будучи задоволеними результатом, покинули своє прагнення до духовного. Звертаючись до якоїсь дати в минулому, вони переконували себе і інших, що є сьогодні охрещені Духом, хоча в їхньому житті вже були відсутні всі ці ознаки, які свідчать про сповнену Духом Божу людину …     

При всьому великому значенні хрещення Духом Святим – цей «дар» (Дії.2:38) і «обітницю Отця» (Дії.1:4) можна занедбати, або  назавжди втратити. Основна причина втрати сповнення Духом Святим в людях церкви – це поступове охолодження стосунків з Богом («літепність» - Об.3:16), бадужість до служіння людям, або гріховні компроміси.   

Відповідне попередження до Божих людей, щоб безперестанно берегти Таїнство хрещення і особистого сповнення Духом, ми бачимо в багатьох місцях Писання, схожих на це: «Духа не вгашайте!» (1Сол.5:19). З цього Божого Слова ми бачимо, що присутність Духа Святого, надбаного в духовному хрещенні, люди можуть «вгасити». Той полумінь вогню, який прийшов на апостолів в перший день їхньої Пятидесятниці, може бути вгашений, придавлений, применшений.

Бог показує нам через Писання, що Дух Святий може палати великою силою в серці людини, моеж постійно зростати. А може і бути вгашений до невеличкого розміру, в залежності від того, як сама людина ставиться до Духа Святого в собі. Якщо людина ревнує за постійно зростаючою близькістю з Богом, - вогонь сповнення Духом буде зростати, від чого життя такої людини буде чудотворним, повним Божої слави і сили, здатним обпікати Божою славою і міняти всіх, хто до нього доторкається. Якщо ж віра людини не розвивається, стосунки з Богом і молитва охолоджуються, любов не служить і не діє, тоді Дух Святий поступово залишає таке серце, яке ще вчора могло палати, ревнувати і діяти.  

Апостол Павло з власного досвіду наставляв Тимофія стосовно життя в Дусі Святому так: «Не занедбуй благодатного дару в собі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів» (1Тим.4:14); «З цієї причини я нагадую тобі, щоб ти розігрівав Божой дар, який у тобі через покладання рук моїх» (2Тим.1:6). Через хрещення Духом Святим в життя Тимофія прийшла повнота Духа Святого, а також прицшли його покликання і службові дари. І апостол Павло радить йому постійно піклуватись про те, щоб «розігрівати» щоденно Божий дар, «розігрівати» вогонь присутності Духа Святого в собі. Вогонь Духа в серці, якщо його не роздмухувати молитвою і не підтримувати, - вгасне і щезне, як звичайний природній вогонь…   

«Не засмучуйте Духа Святого Божого, яким ви запечатані на день викупу» (Еф.4:30) – ще одна порада сповненим Духом людям, щоб вони не допускали в своє життя гріха, який буде придавлювати присутність Духа Святого в них. Жива особистість Духа Святого буде засмучуватись в нашому серці, якщо ми привнесемо в нього бруд, і не відомо як довго зможе терпіти це випробування для Себе Дух Святий. Дух Святий не вимагає від нас досконалої Святості, Він прийшов в наше життя, щоб помагати нам в немочах наших. Але якщо Він стає свідком в нас нашої власної недбалості, байдужості і навмисних гріховних компромісів, тоді Він відсторонюється від такого занечищеного храму людського серця.  

Щоб ніхто не залишився без головного дару Нового Завіту (без Духа Святого) слід берегтись літепності і гріха…  

 

  1. Хрещення Духом Святим через рукопокладання…

Багато виникає питань стосовно того способу, яким вділяється хрещення Духом Святим.

Найчастіше хрещення Духом відбувається в біблійний спосіб рукопокладання сповнених Духом людей на несповнених і молитвою за них. Такий спосіб описаний Писанням: «А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!» (Дiї.19:6); «Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!» (Дiї.8:17). Такий задум вподобав собі Господь, щоб через сповнені Духом посудини людського серця Дух Святий міг «переливатися» в інші серця.

Коли люди кладуть руки на інших людей, - це біблійна дія їхнього духа і віри в те, що Дух Святий, який живе в середині них, буде діяти згідно Слова Божого в житті інших людей: буде хрестити, помазувати, зціляти і звільняти…

Не обов’язково, щоб за хрещення Духом Святим руки покладали тільки призначені служителі церкви, хоча це їхній безпосередній обов’язок, підкріплений особистою духовною зрілістю. Бог може хрестити Духом через будь-кого з братів і сестер, хто розвинув в собі повноту хрещення Духом і практикує щоденне сповнення. В питанні хрещення Духом більш важливим є не духовний сан того, хто молиться за хрещення, а гарячість і ревнивість людського духа.

Молитва з рукопокладанням іншої людини має додаткову цінність ще й в тому, що досвідчений служитель Божий може допомогти іншій людині уникнути в моменті молитви сумніву, страху, збентеження. Підбадьоривши серце зі сторони, служитель допомагає іншій незрілій людині тримати готовою віру до Бога, через яку і здійснюється «обітниця Духа».    

Унікальність хрещення Духом Святим полягає ще й в тому, що Дух Святий може сходити на людей і без участі іншої людини. Ми знаємо випадки, коли людина, перебуваючи на гарячій особистій молитві без присутності інших людей, отримала виразний «дар Божий» - Дух Святий злинув на неї без допомоги чиїхось рук чи молитви. Такі випадки також описані в Писанні: «Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган!» (Дiї.10:44-45).

Час від часу Господь, хрестячи Духом без участі інших людей, підтверджує нам істину, що хрестить Духом Саме Він, а не люди. 

Якщо ми бачимо плоди життя і відповідні біблійні ознаки охрещених Духом людей без допомоги рукопокладання, то визнаємо такий дар справжнім і біблійним.

 

  1. Чи може людина схопити нечистий дух в моменті молитви за прийняття Духа Святого…

Дух Святий приймається в серце точно так само, як і Ісус, - через молитву і віру. Якщо б людина не мала твердої віри, що Ісус – це на справді Спаситель світу, тоді Він і не оселився б в її серці. Тут спрацьовує принцип Писання: «Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як.1:6-8).

Багато людей задають банальне питання: «Хіба ж однієї присутності і жертви Христа не достатньо людині?» Дух Святий ніяким чином не зменшує роль Христа, а навпаки Він звершує задум Христа в людині. Без Духа Святого в людині не працює жодне Слово Христа. Без Духа Святого людина може збудувати на основі слів Христа тільки бездушну релігію. Тільки Дух Святий може оживляти все, що сказав Ісус і наказав чинити.

 

  1. Дiї.8:19 і сказав: Дайте й мені

таку владу, щоб той, на кого

покладу свої руки, одержав би Духа

Святого!

 

Точно так само, як пророки від імені Бога обіцяли обявлення і прихід на землю Сина Божого в особі Месії, вони пророкували про обявлення і прихід Духа Святого: «І дам вам нове серце, і Нового Духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єз.36:26); «І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати» (Єз.36:27).

Новий Завіт особливий не тільки тим, що в ньому Отець об’являє і дарує людству Свого Сина, це також Завіт, коли Отець відкриває і дарує Божим людям Свого Святого Духа. Якщо Христос мав відкупити людей Своєю жертвою, то Дух Святий мав поселитись в них, - у відкуплених Христом, - і відновити, відродити їх. Без служіння Духа Святого в людях, жертва Христа була б неповною, незавершеною.

 

1Кор.3:16 Чи не знаєте ви, що ви

Божий храм, і Дух Божий у вас

пробуває?

1Кор.6:19 Хіба ви не знаєте, що

ваше тіло то храм Духа Святого, що

живе Він у вас, якого від Бога ви

маєте, і ви не свої?

 

Криза П’ятидесятниці

Применшують роль Пятидесятниці, як і роль Самого Духа Святого в Церкві, тільки по тій причині, що люди не розуміють суті значення дару Духа Святого Церкві, суті наповнення Духом Божим віруючих людей. Ігнорування ролі Духа Святого і зведення П’ятидесятниці до церковного символізму відбувається по тій причині, що в більшості випадків християни не мають особистого досвіду зустрічі з Духом Святим.

 

ТАЇНСТВО БОЖОЇ ЛЮБОВІ…

  • Ім’я і духовне покликання Агапи
  • Суть Божої любові
  • Любов – шлях Богопізнання
  • Стосунки любові в церкві
  • Стосунки любові в сімях
  • Зрілість (характер) через ріст в любові…

«Божа любов» - це не релігійні поетичні звороти в церкві «Агапа», це біблійна категорія, яка описує і означає особливий сорт Божої любові.

В древній мові Писання Нового Завіту є понад десять термінів, які можуть описати слово «любов». І тільки один з них описує суть Божого відношення до людей, – це слово «агапе».

«Агапе» - це жертовна любов до міри повного самопожертвування і абсолютної самовіддачі того, хто любить. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iв.3:16). В цьому місці Писання описується якість того, як Бог полюбив світ: «Так…, що дав Сина». Ми сьогодні знаємо, що означало для Отця віддати улюбленого Сина на спасіння світу: віддати Його як болючу жертву на смерть ради життя світу. Любов для Бога не означає одні лише одні почуття, це не голі сентименти, а жертовна дія до болю самозречення.

В церкві «Агапа» ми вчимось любити людей Божою любов’ю: вчимось жертвувати своїм життям заради ближніх і віддавати себе заради інших. Можливо по своїй незрілості ми є ще далеко від нашого покликання, яке є закладене Богом в імя нашої церкви («Агапа»), але ми вирішили: чого б це нам не коштувало на протязі всього нашого земного життя вчитись любити Бога і людей схожою Божою любовю-агапе.

 

Три покоління любові…  

Апостол Іван написав: «Пишу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймення Його. Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого» (1Iв.2:12-13). Дух Святий показує тут три духовних покоління в церкві: діти, юнаки і батьки. І йде мова не про три вікові категорії в церкві, а про три категорії зрілості в любові людей.

Фізичний земний час, хоча він не обмежує людей в духовному рості так, як він обмежує фізичний ріст, але має велике значення для духовного розвитку кожного. Всі люди, які прийшли зі світу до Христа, прийшли як егоїсти і до великої міри егоцентристи, не здатні до любові-агапе. Тільки Ісус в серці і Дух Святий можуть творити любов.    

  • Любов – жертовна, дієва, вольова, турботлива.
  • Тринітарне Богословя: Бог – це єдинство особи Отця, особи Сина і особи Духа Святого…
  • Особистість Бога;
  • Особистий завіт з Богом через таїнство водного хрещення…
  • Хрещення Духом Святим – найбільша обітниця Бога Отця у Новому Завіті…
  • Церква – Тіло Христа, небесний уряд на землі, Боже представництво між народами…
  • Місія церкви: проповідь
  • Зцілення тіла від хвороб і звільнення від демонічного пригнічення – дари Христа Божим дітям…
  • Надприродні дари Духа Святого – інструменти служіння Божих дітей…
  • Есхатологічне богослов’я:
  • Останні часи;
  • Пришестя Христа і воскресіння;
  • Антихрист і знак звіра;
  • Таїнства
  • Сім’я – священна цінність…
  • Християнський шлюб непорушний;
  • Діти – найперший для Церкви обов’язок духовної опіки…
  • Біблійна істина – безкомпромісна позиція Церкви (ліберальне богослов’я, ЛГБТ, ювенальна юстиція, глобалізм…)
  • Пастирство церкви – поважаний духовний провід церкви від імені Христа…
  • Священство і служіння всіх членів Церкви…
  • Благословенне служінні жінок в Церкві…
  • Благовістя – основне місіонерство Церкви…
  • Домашні церкви – клітини Церкви у Тілі Христа, духовні сім’ї великої Божої Родини…
  • Обряди і Таїнства Церкви…
  • Традиції Церкви:
  • Прославлення
  • Одяг
  • Алкоголь, інші залежності
  • Відношення до інших церков
  • Три наріжні камені Церкви: молитва, Писання і служіння…
  • Пожертвування
  • Богослужіння
  • Стосунки з державою
  • Членство
  • Відношення до Ізраїлю
  • Що таке слово Духа

 

Структура Церкви:

  • Старший Пастор Церкви…
  • Засновник Церкви
  • Передача служіння
  • Відповідність Старшого Пастора для
  • Пастирська колегія Церкви…
  • Братська Рада, Рада служителів, Дияконат, Лідерство Церкви…
  • Загальні Збори Церкви…

 

_________________________________________________________________________________________

 

Проповідники церкви «Агапа» розрізняють Слово Боже, як Логос і Рему (написане і проголошене).

Логос (логос) – це написане Слово Боже, пророча буква Писання, якому понад 4 тисячі років. На ньому єдиному перебуває авторитет непомильності і істинності.

Рема (рема) – це Слово Духа Святого, що оживає в момент читання або слухання Слова Божого. Під час Реми Дух Святий особисто торкає серце людини, даючи їй власне Одкровення і зрощуючи живу віру.

Рема Божа може прийти до віруючого в момент доторку Духа Святого до серця людини, коли вона (1) читає Писання, (2) слухає проповідь, (3) перебуває на молитві, (4) читає помазані Богом книги, (5) приймає служіння Божого слуги, який їй пророкує, ділиться словом знання чи мудрості…

При всій діяльній силі Божої Реми (Божого свіжого Слова) Рема завжди звіряється з безумовним Логосом (Писанням). Якщо пророче слово, або якесь інше особисте відкриття людини не знаходить свого підтвердження в Писанні, тоді воно відхиляється як сумнівне, чи не виразне, як написано: «Не гордуйте пророцтвами! Усе досліджуючи, тримайтеся доброго!» (1Сол.5:20-21).

.

.

.

.

.

.

.